День весілля

І ось настав він… той самий день. День, що змінює все. День весілля. З самого ранку навколо усе ніби завмерло, але водночас кипіло: дзвінки, приготування, шурхіт тканин, аромати квітів і парфумів. 

Наречених розділили — традиція. Вони не мали бачитися до самої церемонії. Алекс хоч і не показував, але шалено хотів хоч краєчком ока побачити свою кохану. Та ні — мусив чекати. Чекати до п’ятої вечора, коли вона вийде до нього у білій сукні — як з мрії.

Амелію розбудили о п’ятій ранку. Так, дуже рано. Але кожна хвилина була важлива. Волосся, макіяж, манікюр, примірка сукні, останні штрихи… Все мало бути бездоганним.

Через кілька годин вона вже стояла перед дзеркалом — наче принцеса із казки. Світла, чарівна, ніби з іншої реальності. В очах блистіли сльози щастя, а в серці тремтіли хвилювання й ніжність.

Алекс також був готовий. Класичний костюм, трохи невпевнена посмішка, але — він виглядав мужньо й елегантно. Хвилювався, хоча й намагався не показувати цього.

Здавалося, що час або летів, або зупинявся — неможливо було вловити його ритм. Залишалося 4 години, а молодята все ще налаштовували себе морально. Не образ — душа мала бути готовою.

Залишилося 2,5 години. І тоді — рішення: час їхати. Весільна локація була за містом, дорога займала близько години. Машини рушили. Всередині — тиша. Зовні — шум весільного кортежу.

Приїхавши до місця, де мало відбутися найважливіше "так" у їхньому житті, Амелія зайшла до окремої кімнати.

Дівчина глибоко вдихнула. Пальці тремтіли, подих зривався. Серце билося так гучно, що вона майже не чула нічого навколо. Алекс теж нервував, але по-чоловічому стримано. Він дивився на двері, через які ось-ось мала з’явитися ВОНА — його кохана, його майбутня дружина.

Залишалося… 10 хвилин.

Ці останні 10 хвилин пролетіли, як мить… І вже за мить — почалося найголовніше.