День народження Амелії

Минуло лише три дні, а здавалось, ніби Франція залишила в їхній пам’яті цілу вічність — спогади, до яких обов’язково захочеться повертатися ще і ще. Кожного дня Алекс водив Амелію у найромантичніші куточки Парижа — по кілька місць щодня. Це було схоже на казку, де кожна мить — особлива.

Та час летів невблаганно. Коли настав день відльоту, зібрані валізи і прощальний погляд на місто з ілюмінацією лиш підтвердили — цей розділ завершено. Рейс був довгим і виснажливим, і коли вони повернулися додому, обох охопила тиша втоми. Проте добре, що залишалося ще кілька днів канікул — п’ять коротких днів перед фінальними тестами.

Тести стали останньою перепоною на шляху до повноцінного літа. Амелія склала іспити на найвищий бал — двісті із двохсот. Алекс трохи поступився, та його результат також був достойним. Вони відзначили цю маленьку перемогу по-своєму: з посмішками, морозивом і ще однією довгою прогулянкою до зоряного неба.

Потім прийшло літо. Червень пролетів у радості — парки, басейни, атракціони, теплі вечори та щасливі миті. І ось настав той день, на який Алекс чекав з хвилюванням і надією — день народження Амелії, 12 липня.

Цей день мав стати особливим. Алекс був надзвичайно схвильований, але вирішив: спершу вони відсвяткують, а вже пізніше — він зробить те, що давно запланував. Свято мало бути сімейним. У ресторані зібралися всі найрідніші: батьки Алекса, Стейсі з родиною, батьки Амелії — і, звісно, сама іменинниця, яка в той вечір світилася щастям.

Алекс виявив справжню джентльменську елегантність: кожна дама отримала букет квітів — п’ять різних букетів, кожен підібраний зі смаком. Та букет для Амелії був особливим — найбільшим, найніжнішим, наповненим трояндами, які вона так любила. Вона була в розкішній сукні, і коли з’явилася у дверях, здавалось, час зупинився. Алекс не міг відвести очей — краса його дівчини зачаровувала.

Свято було веселим — звучала музика, всі танцювали, сміялись, згадували дитинство, тости лилися один за одним. Амелія світилась від радості, навіть не здогадуючись, що вечір ще не завершився. Що найважливіше — попереду.