День з мамою

Цю ніч Алекс і Амелія провели спокійно й затишно — в теплій атмосфері взаєморозуміння. Але ранок прийшов швидко, а разом із ним — звичайні будні. Навчання ніхто не скасовував, тож зранку вони вирушили на пари. Після занять, ще трохи затримавшись у місті, пара забігла за морозивом. Погода вже нагадувала про наближення літа, а відчуття легкості й радості буквально витало в повітрі.

Алекс, як завжди, провів Амелію додому. Вона з усмішкою відчинила двері й одразу почула від мами радісний голос:

— Збирайся, ми йдемо на шопінг!

Це стало для дівчини несподіванкою. Мама вже давно не була такою легкою, усміхненою. Амелія зацікавлено погодилася. Удвох вони провели прекрасний день — приміряли безліч речей, сміялись, радились. Дівчина раптом відчула себе не просто донькою, а подругою — важливою і близькою. Потім вони гуляли містом, зайшли в затишне кафе, а згодом — навіть на атракціони. Це був один із тих днів, коли хочеться, аби час зупинився. Амелія щиро сміялася, відчуваючи, як розчиняється в теплі моменту. Усе довкола ніби зникло — лише мама поруч, день без тривог і нове світле відчуття всередині.

Та раптом її телефон задзвонив — Алекс.

— Привіт, кицю. Є новина... Через кілька днів я їду за кордон. На два тижні. Але послухай — я хочу, щоб ти поїхала зі мною.

Амелія завмерла.

— Куди?

— У Францію. Я знаю, як ти мрієш побачити Париж. Це ідеальне місце для нас. Канікули ж наближаються — ми могли б провести їх разом.

Серце дівчини билося швидше. З одного боку — подорож з коханим, її мрія. З іншого — сумніви й хвилювання. Вона глянула на маму.

— Мамо… — почала вона невпевнено. — Алекс запрошує мене з ним у Францію. На два тижні. Можна?

Мати на мить замовкла, обдумуючи. Потім зітхнула й відповіла:

— Доню, чесно кажучи, я переживаю. Але я довіряю тобі. Головне — без дурниць. І дзвони мені щовечора перед сном.

— Добре, матусю, обіцяю, — сказала Амелія й обійняла її. Це була не просто згода — це був знак довіри.

Того вечора вони всі разом повечеряли, як повноцінна, щаслива родина. Без суперечок, без напруги — лише спокій, тепло й відчуття того, що життя, як би воно не складалося, іноді дарує справжні подарунки.

А потім усі розійшлися по кімнатах, і дім поволі занурився в тишу ночі.