Ночівля, осуд мами

Цей день став ще одним ідеальним спогадом у їхній історії. Проте час не стояв на місці. Минуло кілька днів, закінчились зимові канікули, і знову розпочався навчальний ритм. Поступово наближався 28 грудня — до Нового року залишалося зовсім небагато, як і до повноліття Амелії. Алекс з нетерпінням чекав цього моменту — він мріяв, щоб зовсім скоро вона стала його нареченою. Він вірив, що цей крок буде взаємним і щасливим.

Новорічна ніч настала так, як її й чекали — з радістю, вогнями, веселими прогулянками й безліччю мрій. Вони гуляли містом під яскравим зоряним небом, спостерігаючи, як салюти розфарбовують ніч. Це була чарівна ніч, повна емоцій, поцілунків і надій на прекрасне майбутнє.

Після святкування вони пішли до Алекса, де й залишились на ніч. Вранці Алекс, як справжній романтик, приніс їй сніданок у ліжко — простий жест, але такий щирий. Після спокійного ранку він відвіз Амелію додому.

Проте вдома дівчину чекала зовсім інша атмосфера. Її мама, дізнавшись, де вона ночувала, була розлючена й стривожена. Слова, які вона сказала, поранили Амелію до глибини душі:

— Слухай, я, звісно, не проти ваших стосунків, але ти головою думаєш? Які ночівлі в хлопця? Не вистачало ще, щоб завагітніла!

Ображена й засмучена, дівчина мовчки піднялася до своєї кімнати й зачинилася там, не бажаючи ні з ким говорити. Її емоції накотили хвилею — і розчарування, і гнів, і сум одночасно.

Невдовзі пролунав дзвінок — це була Стейсі.

— Алло, привіт, Амелія! — радісно промовила подруга.

— Привіт, — відповіла дівчина тихим, приглушеним голосом.

Стейсі відразу відчула щось не так.

— Щось трапилось? Чому ти така засмучена?

— Та там... — зітхнула Амелія.

— Ну, давай вже, розказуй.

Кілька секунд мовчання — і дівчина все ж промовила:

— Розумієш, мені вже скоро 18, ми з Алексом все обдумано робимо, обережно, а моя мама говорить, мовляв, ще б не вистачало, щоб я зараз завагітніла...

Стейсі була вражена:

— Ого... Ну й забудь. Слухай, не варто перейматися через це. Ти доросла, і якщо тобі добре — цього достатньо.

Після довгої розмови — три години душевної підтримки, тепла й сміху — дівчині стало трохи легше. І ось на телефон прийшло нове повідомлення: Алекс кликав її на прогулянку.

Вона посміхнулась і, не вагаючись, вирішила піти. Їй конче потрібно було побачити свого хлопця, аби знову відчути спокій, підтримку й щиру любов.