Знайомство Алекса з батьками Амелії

Настав ранок. Амелія підійшла до матері й обережно почала:

— Мам, сього...

Вона не встигла договорити, як мати перебила її:

— Ой, не заважай мені.

Це було боляче, але за сімнадцять років Амелія вже звикла до подібного ставлення.

О другій годині дня Алекс прийшов до будинку Амелії. Мати подумала, що це Стейсі, поки не почула чоловічий голос. Її реакція була миттєво агресивною, щойно вона зрозуміла, хто це.

— Мам, познайомся — це мій хлопець Алекс, — промовила Амелія.

— Ах, Алекс... — відгукнулася мати з ледь стримуваним гнівом.

— Мам, ти чого? — запитала дівчина. Алекс тим часом мовчав, не знаючи, що сказати.

— Ти зовсім не при своєму розумі? Який ще хлопець?! — вигукнула мама.

Алекс уже хотів пожартувати, щоби хоч якось розрядити ситуацію й захистити Амелію, але вона не дала йому слова:

— Мам, я вже доросла й маю право на стосунки. Я кохаю його!

              — Ах, кохаєш... І скільки ви вже разом?                 — з іронією запитала мати.

— Ми з вашою прекрасною донькою майже рік разом, — сказав Алекс спокійно.

— Значить так...

Але мати не встигла договорити — Амелія перервала її:

— Мам, пробач, але я не збираюся питати дозволу. Ми кохаємо одне одного. І хочеш ти цього чи ні — ми будемо разом!

От і все, це кінець, — подумав Алекс. Але несподівано мати почала задавати хлопцеві купу запитань:

— Які у тебе плани на неї? Збираєшся розбити їй серце? Використовуєш? Як давно її кохаєш? Що робитимеш, якщо вона втратить пам’ять?

Алекс розгубився від такої кількості запитань. Амелія вигукнула:

— Мамо!

— Ну а що "мамо"? Ти сама цього хотіла!

— Це не нормально! Я забороняю тобі його допитувати!

Тут у розмову втрутився Алекс:

— Кицю, заспокойся. Нехай питає. Я готовий відповідати. Тільки по черзі, будь ласка.

Він поглянув на маму і впевнено сказав:

— Я не збираюся їй розбивати серце. Мої наміри — серйозні. Я кохаю її давно, більше за власне життя. Клянуся вам, мадам, ви можете мені довіряти.

              — Але любов часто заважає навчанню,                 — з сумнівом промовила мати.

— Ні, мам, ти не права, — заперечила Амелія. — Коли ми почали зустрічатися, він першим сказав: "Тільки не думай вчитись гірше!" Мам, я кохаю його — і це не обговорюється.

Мати подивилась на неї уважно, зітхнула й відповіла:

— Добре, доню. Я приймаю це. Будьте щасливі.

І вперше в житті Амелія почула від матері:

— Я тебе люблю.

Це було щиро. Дівчина не стримала сліз.

      — Ей, кицю, ти чого? — запитав Алекс, обіймаючи її.

— Та нічого... Все добре.

— Точно?

— Так, котику, точно.

— Добре. Кохаю тебе, моя маленька!

— І я тебе кохаю.