Поцілунок та зародження чогось нового.

Амелія все частіше приходила додому заплакана. Це сильно вплинуло на її навчання, що, звісно, не тішило батьків. Вони щодня кричали на неї, за що дівчина почала їх усе більше ненавидіти. Здавалося, їм зовсім байдуже до неї. Все, чого вона хотіла зараз - це з'їхати від цієї сім'ї. На жаль, до повноліття залишалося ще півтора року…

Поки що доводилося миритися з тим, що є. Коли наступного разу Амелія прийшла до школи, помітила, що Алекс ходить засмучений — і це тривало вже кілька днів поспіль. Вона підозрювала, що причина — в ній, але не знала, що робити.

минуло кілька місяців. Надворі вже була весна. 14 квітня, гуляючи, Амелія раптом побачила Алекса - він підстеріг її біля старої, напівзруйнованої будівлі. Вона злякалася і не знала, що сказати, та він і не дав їй нічого сказати:  коли вона відкрила рота, він раптово поцілував її.

Амелія відштовхнула його:

— Ти що, зовсім здурів?! Ти ненормальний!

Алекс стояв розгублений.

— Не такої відповіді я очікував… Ти ж цього хотіла!

— Ти ненормальний! — сказала вона. — Ти ж мене не любиш. Для чого цілувати?

— А звідки тобі знати, кого я люблю, а кого — ні?

Амелія замовкла, а потім тихо промовила:

— Бо я вже звикла бути ізгоєм. Звикла, що мене ніхто не любить, що мене тільки ображають. Батькам на мене байдуже, а коли люди дізнаються про мою мрію — відвертаються…

Алекс деякий час мовчав, а потім запитав:

— Поділися зі мною...яка твоя мрія? 

Його голос був спокійним, щирим. Амелії здалося, ніби між ними промайнула іскра. Йому справді цікаво?.. — подумала вона.

— Не думаю, що тобі буде цікаво… Але добре. Я з дитинства захоплююсь романами. І мрію стати відомою письменницею — писати свої романи й книги…

Вона сама не розуміла, чому довірилася йому. Очікувала, що він засміється. Але замість цього Алекс усміхнувся: 

— Це дуже круто! 

Амелія не повірила своїм вухам. Він що, похвалив мене?.. — Подумала вона й промовила: 

— Дякую… Не думала, що комусь це сподобається.

Після короткої паузи вона запитала:

— До речі, Алекс, хотіла спитати… Чому ти мене поцілував?

Алекс зам’явся. Йому було страшно — боявся, що вона його відкине. Але, зібравшись з думками, сказав:

— Бо… я… я… я… Та тому що я тебе люблю!

Амелія застигла:

— Ти жартуєш, так?

— Ні, я не жартую. Я справді тебе люблю! 

Вона мовчала кілька секунд, а потім:

— Я… я теж тебе люблю…

Алекс не міг повірити своїм вухам.

— Ти серйозно?! Боже, я такий щасливий! Можна тебе поцілувати?

Вона вагалась, але прошепотіла: 

— Так…

Алекс ніжно поцілував її. Потім тихо сказав:

— Я люблю тебе.

І запитав:

— Будемо зустрічатися?

— Добре… — відповіла вона.

Алекс помітив її тривогу й додав:

— Не бійся. Я ніколи не розіб’ю тобі серце.