У тринадцять років, завдяки психологу, Амелії стало легше. Вона багато чого навчилася, і життя поступово набувало сенсу. Проте згодом її родина була змушена переїхати. Дівчина сподівалася, що це стане для неї шансом почати все спочатку — там, де її ніхто не знає.
Але, на жаль, нічого не змінилося. Як її ненавиділи в попередній школі, так сталося й тут...
Проте був і плюс — нове місце, нові знайомства, нові можливості. Саме завдяки цьому Амелія вперше завела справжніх друзів. Однією з них стала Стейсі — звичайна дівчинка, яка не надто любила школу, не вчилася на відмінно, зате була доброю, щирою та дуже комфортною в спілкуванні.
Минуло два місяці, і їхня дружба стала настільки міцною, що навіть мама Амелії схвалила її, хоч дівчатам довелося трохи приховувати правду. А ось мама Стейсі не бачила жодних проблем у цій дружбі.
З часом Амелія зрозуміла, що може довіритися Стейсі. Одного дня вона наважилася розповісти їй свою таємницю.
— Я з дитинства мрію стати письменницею, — зізналася Амелія, опустивши очі. — Але мама цього не підтримує. Вона вважає, що відмінники не можуть займатися такою маячнею... Через це від мене колись відвернулися всі.
Амелія затамувала подих. Її руки спітніли, серце калатало. Вона боялася почути у відповідь щось неприємне. Але Стейсі стояла мовчки, ошелешена.
— Я... Я... Я в шоці! — нарешті вимовила вона.
Амелія не розуміла, добре це чи погано. Вже хотіла запитати, як раптом подруга вигукнула:
— Це ж неймовірно круто! Як ти могла мовчати про це?!
Напруга миттєво спала, і Амелія з полегшенням усміхнулася.
— Вибач, що не сказала тобі раніше, — промовила вона. — Я боялася, що ти теж відвернешся від мене, як інші...
Стейсі не дала їй договорити.
— Ей, ти що! Я твоя найкраща подруга! Це ж просто приголомшливо! — її очі сяяли захватом.
Амелія не стрималася і міцно обійняла її.
— Дякую тобі!
— Не хвилюйся, — лагідно відповіла Стейсі. — Я завжди буду поруч.
У цю мить Амелія зрозуміла: нарешті вона має справжню подругу.