Розділ 27: Вечір у гуртожитку

Стів

Кімната гуртожитку наповнена приємним гомоном, поки ми готуємось до кіномарафону. Макс позичив у своїх друзів проектор і тепер намагається правильно налаштувати його, щоб зображення ідеально відображалося на голій стіні. Емма та Мері у маленькій кухонній зоні сміються, готуючи закуски. У повітрі витає запах свіжого попкорну, розтопленого шоколаду та чогось солодко-маслянистого.

Я вмощуюсь на підлозі, спостерігаючи за дівчатами. Очі Мері сяють, коли вона сміється над жартом Емми, і я ловлю себе на тому, що просто не можу відвести від неї погляд. Її волосся злегка розтріпане, щоки рожеві від руху, і вона виглядає... щасливою. Абсолютно безтурботною.

— Ну що, хто готовий до перегляду першокласної комедії? — хлопає в долоні Макс.

Емма закочує очі.

— Тільки якщо це не одна з тих дурнуватих комедій, де всі постійно падають і ламають собі носи.

Макс прикидається, що її слова завдали йому смертельної образи, притискаючи руку до грудей.

— Еммо, ти розбиваєш мені серце. У мене чудовий смак. — Він хитро всміхається. — Ну, майже.

Після коротких суперечок і веселих дискусій ми зупиняємося на класиці — дотепній, несподівано смішній комедії, з ідеальною дозою абсурду, щоб підтримувати наш сміх. Поки на екрані з’являються перші кадри, Мері та Емма розкидають додаткові подушки на підлозі, створюючи щось на кшталт імпровізованого кінозалу. Макс допомагає закріпити проектор, і нарешті всі вмощуються зручніше.

Мері сідає поруч зі мною, її пальці легко ковзають у мої. Моє серце чомусь починає битися швидше, і я м’яко стискаю її руку, відчуваючи її тепло. Макс і Емма теж сидять дуже близько, їхні пальці теж переплетені, хоча вони обидва ніби намагаються цього не помічати. Це змушує мене всміхнутися.

Мері

Фільм виявився надзвичайно смішним. Ми сміємося до сліз, хапаючись за животи, не в силах стримати веселощі. Атмосфера в кімнаті легка, невимушена, без жодного натяку на стрес чи хвилювання — тільки ми, цей момент, і ніщо більше.

Стів обіймає мене, і я відчуваю, як б’ється його серце під моєю щокою. Його пальці м’яко малюють кола на моєму плечі, викликаючи приємне тремтіння по шкірі. Це відчуття безпеки й тепла — одне з найкращих у світі.

Десь посередині фільму настає особливо зворушливий момент — сцена, сповнена щастя, світла і простих, але справжніх емоцій. Я раптово відчуваю, як у горлі утворюється клубок, і перш ніж встигаю себе зупинити, по щоці котиться сльоза.

Стів одразу це помічає. Він злегка змінює положення, дивлячись на мене із занепокоєністю.

— Гей, що сталося?

Я швидко хитаю головою, відчуваючи легку ніяковість.

— Нічого, — шепочу. — Просто… це був дуже зворушливий момент.

Його брови насуплюються.

— Але ж він щасливий?

Я м’яко всміхаюся крізь сльози, витираючи щоку.

— Я знаю. Але іноді, коли щось настільки щире й добре, це змушує мене плакати.

Стів мовчки дивиться на мене кілька секунд, а потім тихо сміється. Його губи м’яко торкаються мого скроні.

— Ти неймовірна, знаєш?

Я нахиляю голову до його плеча.

— Так, знаю.

Коли фільм закінчується, кімната наповнюється затишною тишею. Хлопці потягуються, позіхаючи, і поступово починають розходитись по своїх кімнатах. Емма, схоже, вже майже спить, її голова лежить на подушці, очі ледве відкриті.

Я навіть не помічаю, коли засинаю сама. Останнє, що я відчуваю, — як Стів обережно накриває мене ковдрою, і тепло його руки поруч із моєю.

Цієї ночі я сплю спокійно, без жодних тривог.