Розділ 21: Сюрпризи, які роблять день особливим

Стів

Я ходив по кімнаті, перебираючи варіанти подарунка для Мері. Це був її перший день народження, який ми святкуватимемо разом, і я хотів зробити його незабутнім. Квіти? Звичайно, але цього мало. Мері не з тих, кого можна вразити банальними речами. Вона завжди шукає сенс навіть у дрібницях. Її подарунок повинен бути не просто красивим — він має говорити щось про нас, про те, що я бачу в ній більше, ніж просто дівчину з чарівною усмішкою. Щось особливе, те, що змусить її очі сяяти. Гелієві кульки? Так, вони зроблять атмосферу чарівною. Великий плюшевий ведмідь? Це точно змусить її посміхнутися!

Я знайшов потрібного ведмедя – він був величезний, пухнастий, із доброзичливими очима. Я навіть розсміявся, коли спробував уявити, як доставлю його до неї — він ледь вміщувався у дверях магазину. Але щось у його виразі обличчя було настільки по-дитячому щирим, що я зрозумів: це саме те, що потрібно. Мері любить такі речі — теплі, справжні, трохи наївні. Уявив, як Мері обіймає його, і посміхнувся. У кімнаті буде море кульок, які підніматимуться під стелю, створюючи легкість і святковий настрій. Окрім цього, я замовив для неї маленьку коробочку з її улюбленими солодощами та прикрасою, яка їй точно сподобається. Я довго вибирав між кількома варіантами — кулон, сережки, браслет… Але врешті-решт зупинився на ніжному ланцюжку з маленьким каменем кольору її очей. Хотілося, щоб цей подарунок був не просто красивим, а нагадував про мене кожного разу, коли вона його носитиме.

Але цього було недостатньо. Я хотів створити момент, який вона запам'ятає назавжди. Довго думав, і нарешті придумав – особливий вечір. Я уявив, як ми сидимо десь на даху гуртожитку з какао й ковдрою, сміємося над дрібницями, дивимося на вогні міста. Без гучних вечірок і натовпу — просто ми. І це здавалося ідеальним способом сказати їй, що вона для мене особлива, навіть без слів. Ми просто проведемо час разом, без зайвого галасу, і цей день стане для неї найкращим спогадом.

Емма

Я вирішила зробити для Мері квест! Я знала, що вона не очікуватиме нічого подібного. Мері завжди організована, передбачувана, любить порядок — тому мені захотілося трохи порушити її сценарій. Додати гри, легкості, трохи пригоди, щоб цей день запам’ятався не лише фотографіями, а й відчуттям радості. Зібрала наші найкращі спільні фото й роздрукувала їх. На кожному з них я написала короткі записки, пов’язані з нашими спогадами:

"Пам’ятаєш цей вечір? Тоді ми мало не заснули просто на підлозі від сміху! Шукай підказку там, де починається твій день."

"Ох, цей момент! Тоді ти ледь не облила мене кавою! Наступну підказку знайдеш там, де ми часто ховаємо від інших наші улюблені снеки."

"Тут ми вигадували плани на майбутнє. Що ж, схоже, один із них збувся! Твоя наступна підказка чекає там, де ти перевіряєш, чи твоя сукня ідеальна перед виходом."

"Подруго, а тут ми з тобою колись танцювали, бо не могли встояти на місці, почувши улюблену пісню. Підказка чекає на тебе там, де ми завжди ховаємося від світу, щоб просто поговорити."

Я заховала їх у холодильнику, дзеркалі, ліфті, на балконі і навіть у пральній кімнаті. Кожну записку я писала від руки, і це було важливіше, ніж здається. У кожній літері — частинка нашої історії. Ми пережили стільки сміху, дрібних драм, нічних розмов. І мені хотілося, щоб, розгадуючи підказки, вона ніби проходила через усі наші спогади знову. Там чекала коробочка з подарунком – браслет із підвіскою у формі серця, як символ нашої дружби. Ми не завжди погоджуємося одна з одною, можемо сперечатися через дурниці, але саме в цьому — сила нашого зв’язку. Ми різні, але завжди поруч. І цей браслет мав нагадувати їй, що я поруч навіть тоді, коли не можна подзвонити чи обійняти. Я вже уявляла, як Мері розгадує підказки, сміється, згадуючи всі ці моменти, і відчувала, що цей сюрприз стане одним із найкращих у її житті.

Мері

Я нервово ходила по кімнаті. Завтра мій день народження, і я хотіла, щоб усе пройшло ідеально. Кожного року я сприймала день народження як звичайну дату, але цього разу все було інакше. Мабуть, тому що поруч — ті, хто справді важливі. І ще… тому що я не можу позбутися думки, що Стів готує щось. Його погляд останніми днями занадто загадковий. Готувати самій? Ні, це займе купу часу, а я хотіла насолоджуватися днем. Тому я замовила їжу, щоб усі могли просто прийти й святкувати, без метушні.

Прикрашаючи кімнату, я відчувала, як хвилювання наростає. Я підбирала кольори гірлянд так, щоб усе виглядало гармонійно — трохи рожевого, білого і золотого. Кожна дрібниця мала значення: навіть серветки, навіть свічки. Може, це звучить дріб’язково, але я хотіла, щоб цей день мав ту саму “магію”, якої мені часто не вистачає у буднях. Гірлянди, кульки, блискітки – усе виглядало чарівно. Моя кімната перетворювалася на справжній святковий куточок. Я уявляла, як прийдуть друзі, як ми будемо веселитися, сміятися, фотографуватися. Це мало стати ідеальним днем.

Проте в глибині душі мені було трохи тривожно. Може, тому що я вже відчувала, що щось змінюється. Не лише у стосунках із друзями, а й у мені самій. Здавалося, що цей день може стати якоюсь новою точкою — початком чогось важливого, навіть якщо я ще не знаю, чого саме. Чи все сподобається гостям? Чи не забуду я про щось важливе? Але потім я нагадала собі, що головне – це люди, які будуть поруч, а не ідеальна організація.

Я ще не знала, що Стів готує сюрприз, не здогадувалася про квест від Емми. Я лише мріяла про звичайний, теплий день, без сюрпризів і зайвих емоцій. Але десь глибоко, у найменшому куточку душі, все ж жевріла надія — що, можливо, щось станеться. Щось, що змусить мене повірити в диво. Але одне я знала точно: цей день буде особливим, і я з нетерпінням чекала на нього.