Розділ 6: Несподівана зустріч

Стів

Я щойно вступив до баскетбольної команди університету, і це був чудовий момент, який я вирішив відзначити. Іноді мені здається, що кожна дрібниця у житті відбувається не просто так. Якби я тоді не вирішив залишитися після тренування ще на кілька кидків, ми б, можливо, не зустрілися того дня. Але щось підказувало — потрібно було лишитися. Може, доля, а може, просто інтуїція.

Макс запропонував сходити в кав'ярню, і я погодився. Ми зайшли в затишне місце, де одразу пахло кавою і свіжими круасанами. І справді, було саме те, що потрібно після тренування. Кілька хвилин відпочинку, гаряча кава і можливість поговорити.

Ми сіли за столик біля вікна, де можна було спостерігати за метушнею вулиці. І ось я помітив їх — Мері та Емму. Вони сиділи на дивані, весело розмовляючи. Мері одразу помітила нас і, не зволікаючи, звернулася.

— О, і ти тут, рукавичка! — вигукнула вона, усміхаючись. — Тепер я точно знаю, що цей день буде цікавим!

Коли Мері кинула мені ту фразу — “рукавичка”, — я навіть не одразу зрозумів, чому вона так сказала. Але потім, коли побачив її усмішку, зрозумів: їй просто подобається грати словами. І чомусь мені захотілося, щоб вона говорила так ще — щоб ці дрібні жарти між нами стали звичними.

Мене здивувала її відвертість і, зізнатися, цей жарт змусив мене трохи почервоніти. Але я вирішив не показувати, що зніяковів.

— Привіт, Мері, — сказав я, усміхаючись у відповідь. — Як справи?

— Все добре, просто зустрілись з Еммою, — відповіла вона. — А ти як тут опинився?

— Та ось, після тренування з Максом прийшли на каву, — сказав я, намагаючись виглядати розслаблено.

Макс тим часом вже вирішив, що ми точно повинні приєднатися до них. Він підсів до їхнього столика, як завжди, без запитання. Це було так типово для Макса — він ніколи не вмів сумніватися.

— Чудово, всі разом! Кава на мене! — сказав Макс, і почав замовляти для нас.

Я сидів, спостерігаючи за Мері, і відчував, як вона спокійно реагує на все, що відбувається.

Поки Макс жартував, я ловив кожен рух Мері. Вона говорила не так, як більшість дівчат, яких я зустрічав. У ній було щось невимушене — ніби вона не намагалась справити враження. Просто була собою. І це зводило мене з розуму більше, ніж будь-яка ідеальна усмішка з Інстаграму.

Це було приємно, і я навіть забув про свою нервовість. Мері була такою природною, і я зрозумів, що вона зможе підтримати будь-яку розмову без зайвих зусиль.

Але ось що сталося: Макс приніс наші кави, і коли він намагався подати чашку, він трохи облив Мері.

— Ой! — вигукнув Макс, намагаючись швидко виправити ситуацію. — Вибач, Мері!

Мері засміялась, витираючи каву з одягу.

Я бачив, як кава стікає по краю її рукава, і замість того, щоб розгубитись, вона просто розсміялася. Цей сміх був таким справжнім, що я не міг відвести очей. Мабуть, саме в цей момент я зрозумів, що хочу бачити, як вона сміється, ще не раз.

Я був майже впевнений, що це не було перший раз, коли Макс потрапляв у такі ситуації.

— Нічого страшного, — сказала вона, — це не вперше!

Я теж не зміг стримати сміх. Ця ситуація була такою типовою для Макса, що я навіть почав відчувати себе трохи легше.

Але потім Макс вирішив дати мені кілька порад.

— Стіве, може, ти запросиш Мері на каву? Вибачишся за це! — підсміхнувся він, дивлячись на мене з підозрілою усмішкою.

Я подивився на Мері і відчув, що вона не буде проти.

Макс любив підштовхувати мене, ніби знав наперед, що я вагаюсь. І хоча я робив вигляд, що мене це дратує, в глибині душі я був йому вдячний. Без нього я, мабуть, так і сидів би, думаючи, як правильно сформулювати запрошення.

Якось все виглядало дуже легко і невимушено.

— Мері, — сказав я, — якщо не проти, може, я куплю тобі ще одну чашку кави, щоб якось виправити це?

Мері усміхнулась, і її очі заблищали, коли вона відповіла:

— Добре, дам шанс, — сказала вона, підморгнувши.

Коли вона погодилась на другу каву, я ледве приховав усмішку. Це було ніби маленька перемога — не над нею, а над собою. Над тією частиною мене, що завжди сумнівалась, що щось може скластися добре.

Цей момент був легким і веселим, і я відчув, як ми стаємо більш близькими. Погляд Мері змусив мене забути про мою нервовість, і я зрозумів, що це, мабуть, початок чогось цікавого. 

Я часто бачу людей, які просто проходять повз тебе — випадкові обличчя, які забуваєш через хвилину. Але коли я дивився на Мері, у мене було відчуття, що я вже бачив її раніше. Може, у сні. А може, просто чекав на цю зустріч усе життя.

Ми продовжили розмову, сміючись і насолоджуючись кавою. Здавалося, що все відбувалося так, як має бути. Якесь магічне відчуття легкості, яке я насправді не очікував. Спілкування з Мері не вимагало зусиль, і це було чудово.

Я навіть не помітив, як час пролетів. Сміх, жарти, несподівані моменти — все це створювало таку атмосферу, яку мені не хотілося б залишати. І, мабуть, саме в цей момент я зрозумів, що це була не просто випадкова зустріч. Щось у мені змінилося, і я почав відчувати, що з цією дівчиною я хочу проводити більше часу.