Глава 13 Хлопчик, який почав ставити запитання

Максиму було дванадцять, коли все почало змінюватися.

Це сталося не раптово.

Спочатку — дрібниці.

Він став тихішим. Частіше замикався у своїй кімнаті. Перестав розповідати Анні про школу так, як робив це раніше.

А потім з’явилися запитання.

Ті самі, яких усі боялися.

Одного вечора Анна знайшла його на пляжі самого.

Небо було темне, хвилі шуміли сильніше, ніж зазвичай, а Максим сидів на холодному піску, підтягнувши коліна до грудей.

— Я тебе всюди шукаю, — тихо сказала Анна.

Він не відповів.

Анна сіла поруч.

Кілька хвилин вони просто мовчали.

А потім Максим раптом спитав:

— Який він був?

У неї завмерло серце.

— Хто?

Хлопчик навіть не повернув голови.

— Мій тато.

Вітер різко вдарив у берег.

Анна повільно видихнула.

Вона знала: рано чи пізно цей день настане.

— Він був дуже добрим, — тихо сказала вона. — І дуже впертим.

Максим ледь усміхнувся.

— Як я?

— Дуже.

Хлопчик мовчав кілька секунд.

— Чому він мене залишив?

У грудях Анни все стиснулося.

— Він не залишав тебе, Максиме.

— Але його не було.

У цих словах не було злості.

Лише біль маленького хлопчика, який усе життя намагався зрозуміти, чому батько не поруч.

Анна відчула, як очі наповнюються сльозами.

— Він дізнався про тебе пізно. Але коли дізнався — дуже хотів бути поряд.

Максим нарешті повернувся до неї.

— Тоді чому не був?

Анна заплющила очі.

Бо як пояснити дитині смерть?

Як пояснити, що любов іноді просто не встигає?

— Він потрапив в аварію, сонечко.

Максим опустив голову.

— Я знаю це. Але… якби я народився раніше, він би залишився живий?

У неї ніби розірвалося серце.

— Ні. Ніколи так не думай.

Він мовчав.

Анна обережно взяла його руку.

— Ти не винен у тому, що сталося.

— А мама каже, що він любив тебе більше.

Анна завмерла.

— Максиме…

— Це правда?

Хвилі шуміли все сильніше.

І Анна раптом зрозуміла: зараз важливо бути дуже чесною.

— Він любив нас по-різному.

Максим уважно дивився на неї.

— А тебе Данило любить більше?

Анна не стримала сумної усмішки.

— Любов — це не те, що можна поділити порівну або виміряти.

Хлопчик задумливо втупився в море.

— Я боюся забути його голос.

У неї защеміло в грудях.

І саме тоді Анна прийняла рішення, яке давно відкладала.

Вона тихо сказала:

— У мене дещо є для тебе.

Максим підняв очі.

— Що?

Анна дивилася на темну воду.

— Листи твого тата. І відео, які він записував для тебе незадовго до смерті.

Максим перестав дихати.

— Він… записував для мене відео?..”