Розділ четвертий

Ввечері Степан стояв в ванній кімнаті біля дзеркала і роздивлявся свій синець, який з’явився після зіткнення з бабусею. Винним у тій ситуації, Петренко, себе не вважав. А всю провину звалював на нещасну чорну кішку, яка так невчасно вирішила перейти дорогу, якраз перед ним.

«Винна та паскудна чорна кішка. Це через неї в мене сьогодні так багато неприємностей» - хлопець розтирав пальцями синець. Потрібно було позбутися синця, щоб завтра нормально виглядати. Тому на своєму гаджеті він ввімкнув браузер і вже за кілька хвилин він знав де знаходиться одна з найближчих аптек.

Не минуло і хвилин двадцять, як хлопець крокував вулицею у вибраному напрямку. Місто в цей час наповнювали шуми він проїжджаючих автомобілів та тролейбусів, якими люди переважно з місць своєї роботи поверталися додому або їхали в якихось інших справах чи то прямували кудись, щоб розважитися та відпочити.

Степан Петренко йшов поміж юрби широким тротуаром. Аж раптом, обабіч дороги, він помітив величезний плакат на якому було зображено три різні сміттєві баки, з намальованими усмішками на них. Поряд з цими баками друкованими літерами було написано:

СОРТУЙ СМІТТЯ – ЗРОБИ ПЛАНЕТУ ЧИСТОЮ !!!

Степан аж зупинився на хвилинку. Під впливом прочитаного тексту в нього з’явилися цікаві думки. Він роздумував так: «А на плакаті вірно написано. Ось з цього моменту я обов’язково почну слідувати цьому правилу. Так і світ стане краще». Подумавши ось так, хлопець пішов собі і далі, але вже певно розуміючи суть свого призначення в цілому всесвіті.

В аптеці була велика черга. Тому Петренко знайшовши крайнього, яким виявився старенький дідусь в окулярах, став за ним. Через деякий час Степан вийшов на вулицю, тримаючи в руках невеличкий тюбик з маззю. Маючи вільний час він вирішив повертатися додому через парк, тим самим вирішив прогулятися і подихати свіжим повітрям.

Навдивовижу сьогоднішнього вечора в парку було небагато любителів погуляти. Де інде блукали собаки різних порід, тягнучи кудись за своїми повідцями своїх же господарів, які трималися з наступного кінця мотузки, намагаючись керувати поведінкою чотирьохлапими, кричачи на них.

Їдучі алеєю і незважаючи ні нащо, Степан про щось розмірковував та милувався природою. Десь неподалік літали метелики, десь гули якісь комахи. А он на дереві стрибала білка кудись поспішаючи.  Раптово його погляд привернула бляшанка з під пива яка лежала прямісінько посеред дороги. Миттю він пригадав про заклик, який бачив на плакаті і своє рішення робити світ чистіше. Тому без зайвих вагань хлопець вирішив викинути ту пляшку в смітник, щоб почати виконувати відведену йому «місію». При цьому в його мозку виникла думка: «І ще ж треба так не дбайливо ставитися до природи. Що нині за люди!». Якраз неподалік на перехресті двох доріжок виднівся сірий сміттєвий бак, над яким кружляв рій мух.

Підходячи до нього Степан Петренко відчув ніздрями свого носу неприємний запах. Тому підходити ще ближче до баку хлопцеві аж ніяк не бажалося. Проте громадська свідомість, яка зародилася в нього, сьогодні вимагала виконати обов’язок. Рішення, як діяти було, знайдено швидко і здавалося на його погляд бездоганним – закинути бляшанку до смітника не підходячи до нього. «Ще й кидати потренуюся» - міркував хлопець, пригадуючи уроки фізкультури, які колись проходив в школі. Тому піднявши руки як вище, добряче розмахнувшись, кинув як сильніше банку з під пива в сторону баку. Та і полетіла. Однак не розрахувавши трішки її майбутню траєкторію, Петренко побачив як вона пролітає повз смітник, як фанера мимо Парижу, кудись далеко в сторону. Наступне що він почув це був якийсь удар і чиєсь ойкання та лайливе слово в його адресу.

Баристка Олена після напруженого робочого дня, замкнувши кафе, поверталася додому. Сьогодні в неї була дуже напружена зміна і втома відчувалася значна. Найбільше їй запам’ятався один дивак з синцем на голові, який обрав дуже гостру піцу по-мексиканські. «Як же кумедно він їв» - пригадувала вона вираз його очей. На її устах з’явилася легка чарівна усмішка. Настрій трішки поліпшився.

Проте, дівчина намагаючись скоротити свою дорогу, вирішила піти через парк. Олена повернула на знайому доріжку викладену червоною та білою плиткою. Доходячи до сміттєвого баку, який якраз був перед поворотом до виходу з парку, вона зупинилася від того що її плечу щось вдарило і впало на поряд на землю. Це її трішки налякало. Не часто ввечері в парку по ній щось кидали. Розгублено кліпаючи очима, баристка глянула вниз. Поряд з її ногами лежала бляшанка з під пива.

Дівчина продивилася по сторонам в пошуках того, хто міг би кинути. Вона вже збиралася йти далі, не знайшовши винуватця, як почула що хтось підходить до неї. То був якийсь хлопчина. Баристка повертається в його бік і придавлюється уважніше. Перед нею стояв той самий дивак з синцем на лобі.

Петренко впізнав дівчину одразу. Йому стало соромно за те, що він, ненавмисно, вцілив в її.

- Вибач. Так сталося – він промовляє до неї.

- Ти що зовсім ідіот. Ти що не бачиш куди кидаєш – її очі зі злістю дивляться на нього.

- Та так трохи є –  Степан промовив перше що прийшло йому на думку, почухуючи свою потилицю.

Дівчина не знаходить слів, що відповісти йому на те. «Що можна взяти з дурня» - розмірковуючи так, вона просто розвернулася і пішла куди планувала. Степан Петренко пішов і собі, попередньо така вкинувши сміття до баку. На цей раз він підійшов до нього мало не впритул, затуливши вільною рукою ніс.