Розділ 9

Минуло кілька днів після їхньої кави, але щось між ними змінилося.
Катя вже не могла просто пройти повз, не глянувши на нього. А Данило — не міг стримати посмішку, коли бачив її в коридорі.

На перерві він чекав її біля бібліотеки, наче це було звичним.
— Я тут випадково, — сказав він, коли вона здивовано підняла брови.
— Випадково біля бібліотеки, де ти в житті не був? — усміхнулася Катя.
— Може, я вирішив змінити життя, — підморгнув він.

Вона похитала головою, але всередині щось тремтіло. Його погляд був теплим, не зухвалим, як раніше. Він дивився так, ніби справді бачив її.

---

На тренуванні Данило ловив себе на тому, що думки зовсім не про шайбу.
Коли тренер гаркнув його ім’я, хлопець лише зітхнув і проковзнув до лави.

— Що з тобою, капітане? — підколов товариш по команді.
— Нічого, — коротко відповів він. — Просто... думаю.

— Про неї? — з усмішкою запитав хлопець.
Данило нічого не сказав, але куточок його губ видав усю правду.

---

Катя тим часом сиділа у бібліотеці, але слова з підручника не хотіли складатися у речення.
«Що він робить зі мною?» — подумала вона, машинально підкреслюючи одну й ту саму фразу тричі.

І коли двері відчинилися, а в залі з’явився Данило у спортивній куртці, серце просто підскочило.

— Ти знову тут? — запитала вона, намагаючись говорити спокійно.
— Кажу ж — змінююся, — відповів він і сів поруч. — Хочу, щоб ти допомогла мені з історією.

— Ти ж не віртуоз історії, — жартома кинула вона.
— Але можу стати, якщо вчителька така гарна.

Катя зніяковіла, намагаючись не дивитися йому в очі.
А він просто сидів поруч, схилившись до неї ближче, ніж потрібно.
І між ними було те саме — невимовне, гаряче, справжнє.

---

За кілька тижнів це помітили всі.
Він перестав фліртувати з іншими, вона стала усміхатися частіше.
Їх бачили разом у бібліотеці, у їдальні, навіть на трибунах під час тренувань.

Але не всім це подобалося.
Деякі дівчата з факультету шепотілися, що «звичайна заучка не пара капітану».
І навіть його колишня, Каріна — королева студентських вечірок — знову з’явилася у грі.

---

Того вечора, коли Катя прийшла на гру підтримати Данила, Каріна зустріла її на трибунах і холодно посміхнулася:
— Не переживай, мила. У нього це тимчасово. Він завжди повертається до тих, хто на нього справді схожий.

Катя стиснула кулаки. Але коли Данило забив вирішальний гол і кинув погляд саме в її бік — вона зрозуміла, що тепер не відступить.