Розділ 8

Невелика кав’ярня біля університету пахла свіжою випічкою та карамеллю. За вікном ще кружляв сніг, а всередині було тепло, затишно й трохи тісно — але саме це робило атмосферу особливою.

Катя сиділа навпроти Данила, тримаючи в руках чашку капучино. Вона не знала, що говорити. Їй ніколи не доводилося сидіти отак — удвох — із хлопцем, який був для неї втіленням усіх суперечностей.

— Ти мовчиш, — сказав Данило, розмішуючи ложечкою каву. — Я тебе налякав?

— Ні, просто… я не очікувала, що ти вмієш поводитись спокійно, — усміхнулася вона.

— Буває, — він знизав плечима. — Коли поруч хтось, хто не дивиться на мене як на капітана команди.

Катя здивовано підняла очі.
— Ти про що?

— Знаєш, — він зробив ковток кави, — іноді відчуваю, що всі бачать у мені лише гравця, переможця, «зірку». А ніхто не питає, ким я є поза льодом.

Її серце защеміло. Вона вперше почула у його голосі не самовпевненість, а справжність.

— А хто ти, Даниле, поза льодом? — тихо запитала вона.

Він усміхнувся, але цього разу без зухвалості.
— Не знаю. Може, просто хлопець, який втомився грати ролі.

Катя дивилася на нього й раптом зрозуміла, що вперше бачить справжнього Данила Мороза — не спортсмена, не бабія, а людину, яка просто шукає себе.

— А ти? — запитав він. — Ти завжди така правильна, ідеальна. Ти справді така, чи просто боїшся помилитися?

Питання застало її зненацька.
Вона опустила очі на чашку, де вже розтанула піна.

— Мабуть, боюся, — чесно зізналася. — Я звикла бути «хорошою». Це легше, ніж показувати, що всередині може бути хаос.

— Хаос іноді — це добре, — сказав він м’яко. — Без нього не буває справжнього життя.

Їхні погляди зустрілися, і в повітрі повисла напруга. Така ніжна, але сильна, що світ ніби зупинився.

Він простягнув руку й обережно забрав пасмо її волосся за вухо.
— Ти навіть не уявляєш, наскільки ти… не така, як усі, — прошепотів він.

Катя завмерла, не знаючи, що сказати.
І вперше в житті їй не хотілося ховатися за книжками чи правильними словами.

---

За вікном падав сніг, а в кав’ярні двоє студентів сиділи поруч, не розуміючи, що ця тиха розмова стане початком чогось справжнього.