Розділ 7

Катя навіть не зрозуміла, як погодилася.
Одна фраза Данила — «Прийди на матч. Хоч раз побач, як виглядає справжня гра» — і вона вже стояла біля трибун університетської арени, стискаючи гарячий чай у руках.

Навколо — натовп студентів, плакати з іменами гравців, крики, музика. Їй було незвично в цьому шумі, але десь у глибині душі — цікаво.

Вона знайшла вільне місце в третьому ряду. Коли хлопці вийшли на лід, її серце мимоволі стиснулося.
Данило був серед перших — у шоломі, із серйозним виразом обличчя. Він виглядав зовсім не тим зухвалим хлопцем із вечірок. У його рухах було щось інше — сила, концентрація, пристрасть.

Коли пролунав стартовий свисток, гра почалася з шаленою швидкістю. Катя не встигала стежити за шайбою, але очі не відривала від Данила. Він рухався впевнено, наче народився на льоду.

Поруч дівчата кричали його ім’я, але він не реагував.
І лише одного разу, коли команда забила гол, його погляд випадково ковзнув трибунами — і зупинився на ній.

Катя спіймала цей погляд.
Всього кілька секунд — але ніби цілий світ.

Він підняв руку, кидаючи короткий погляд, мовляв: бачиш? для тебе.
І вона вперше щиро усміхнулася.

---

Після гри Данило наздогнав її біля виходу. Волосся злиплося від поту, обличчя світилося від адреналіну.

— Ну що, як тобі? — запитав він, трохи захекано.

— Вражає, — зізналася Катя. — Ти зовсім інший там, на льоду.

— Бо там я справжній, — тихо відповів він.

Вона зустріла його погляд — і знову відчула ту небезпечну іскру, яка завжди виникала між ними.

— Може, кави після гри? — запитав він, трохи невпевнено.

Катя зробила вигляд, що вагається, хоча серце вже знало відповідь.

— Гаразд. Але тільки однієї чашки, — сказала вона й ледь усміхнулася.

— Домовились, — відповів він. І його усмішка стала м’якішою, ніж будь-коли.

---

Того вечора вони пішли з арени разом.
Вперше не як заучка і зірка хокею, а просто як двоє людей, яких тягне одне до одного.