Розділ 6

У бібліотеці панувала тиша, лише шелестіли сторінки та зрідка чути було стукіт клавіатур. Катя сиділа за звичним столом, занурена в конспекти. Її улюблений куточок біля вікна був як маленький притулок від усього світу.

Вона саме переписувала цитати для реферату, коли почувся тихий стукіт по столу.

— Можна? — знайомий голос змусив її підняти голову.

Перед нею стояв Данило, тримаючи в руках… книжку.
Справжню, товсту, літературну книжку.

— Ти?! В бібліотеці? — здивувалася Катя.

— Ага, — він хитро всміхнувся. — Схоже, твій «курс молодого читача» працює.

Він сів поруч, нахабно ігноруючи її здивований погляд. Розгорнув книжку, зробив серйозне обличчя й почав читати. Але вже за хвилину нахилився до неї.

— Ти можеш пояснити, що тут написано? — прошепотів він. — Бо я читаю вже третю сторінку, а сенсу не бачу.

Катя закотила очі, але все ж усміхнулася.

— Добре, слухай. Ось тут головне не слова, а підтекст…

Вона нахилилася ближче, показуючи рядки. Її волосся ледь торкнулося його плеча. Данило відчув запах її шампуню — щось легке, ніжне, зовсім не схоже на парфуми дівчат, які зазвичай його оточували.

Він дивився не на текст, а на неї. Як вона зосереджено хмурить брови, як рухаються її губи, коли вона пояснює. І раптом подумав: а може, вперше в житті він хоче вчитися не заради оцінок, а заради цього моменту?

Катя підняла очі й зустріла його погляд. Вона миттєво відчула, що він не слухає жодного її слова.

— Ти… ти знову фліртуєш, так? — тихо прошепотіла вона, щоб не привернути увагу бібліотекаря.

— Можливо, — він усміхнувся. — Але цього разу… мені справді цікаво.

Її щоки спалахнули. Вона поспішила відвести очі назад до книжки, хоча серце билося як шалене.

---

Вперше тиша бібліотеки перестала бути для неї спокоєм.
Вона стала небезпечною, солодкою пасткою.