Глава 16: Не справжній

Сатана сидів на троні, вирізаному з чорного льоду, в самотній тиші залу, що здавалася безмежною. Його очі здавалося, пронизували саму душу — але щось було не так. Я наблизилася, тримаючи косу напоготові. Її лезо, чисте, мов дзеркало, вловлювало все навколо… все, крім нього.

Я завмерла.

— Люцифере, — прошепотіла я, поклавши долоню на чоло. — Це не він. Він — ілюзія.

Люцифер, що стояв трохи позаду, лише зітхнув.

Я зиркнула на фігуру на троні й раптом відчула хвилю гніву, яка вирвалась із мене з вибухом.

— Звичайно ж! Він давно втік з цього світу разом з артефактами! А ми, як дурні, блукаємо потойбіччям! — кричала я, обертаючись до Люцифера. — Ти ідіот! Він на Землі! А ми тут витрачаємо час!

Люцифер ніяково посміхнувся, опускаючи очі.

— Принцесо… просто… я б сам не впорався.

— Замовкни! — обірвала я його. — Ви всі — недолугі йолопи!

І тут підробка Сатани, що й досі нерухомо сиділа на троні, заговорила хрипким, викривленим голосом, з несамовитим блиском у очах:

— Ви смішні. Ви — тіні минулого, а я справжній уже будує своє царство серед живих!

Я раптом відчула, як думка прорізає мене, мов стріла.

— Зачекай… — пробурмотіла я. — Звідки ця копія взялася? Хто дозволив їй пройти сюди?

Я обернулась до Люцифера. Мене почало трясти — від усвідомлення.

— Ти ж розумієш… її пропустив хтось із наших. Хтось, хто вже давно служить йому. В потойбічному світі діє зрада. І поки ми тут — на Землі вже горить перша іскра його нового порядку.

Я ступила вперед, вийнявши аркуш договору Рокс. Слова на ньому змінилися. Раптово на краю пергаменту з’явилось нове ім’я: "Агреус".

— Ось воно… — прошепотіла я. — Ось ім’я зрадника.

Я повільно підняла голову, з гнівом і рішучістю.

— Але все ж… — голос мій зірвався на крик — ТИ МІГ СКАЗАТИ, ЩО ТОБІ ПОТРІБНА ДОПОМОГА, ПЕТРІВНИ!!!

Люцифер, що завжди виглядав велично навіть у поразці, цього разу просто схопився за голову.

— Ти така гучна…

— І така єдина, хто ще вміє думати в цьому божевіллі! — огризнулася я.

Повітря навколо тронної зали затремтіло. Ілюзія Сатани почала розсипатися в попіл, але з неї ще долинув голос:

— Ви запізнилися. Агреус уже там, куди ви хочете заслати мого оригінала. І Рокс… вона зробила свій вибір. І син мого оригінала — теж. Ви хочете врятувати Рокс, та її не треба рятувати…

Ці слова били в серце, мов лезо. Вони пекли, розривали. Я відчула, як щось холодне пробігло по хребту, мов тінь зради. Люцифер мовчки глянув на мене — і я побачила в його очах… хвилювання. Він боявся за мене? За мої почуття? За те, що станеться, коли я дізнаюсь усю правду?

— Ми більше не можемо чекати, — сказала я крізь зуби. — Відкривай портал. Ми йдемо на Землю.

— Навіщо так поспішати?.. — пробурмотів Люцифер, майже шепочучи, ніби боявся моєї відповіді.

— Я влаштую їм пекло. Реальне. Земне. Вони будуть благати про пощаду, але її не буде! Особливо Рокс! Вона змусила мене вірити… змусила думати, що їй потрібна допомога… — мій голос зірвався, став хрипким, диким. — А все це — брехня!

Я не кричала. Я рвала повітря криком, повним ненависті й болю. І в цьому крику народжувалась помста.