Любов — поняття суб'єктивне
Глава 11: Ворог чи друг
Наступні кілька тижнів перетворилися на складну гру. Карл поводився то надто дружньо, то холодно й відсторонено. Я відчувала, що він перевіряє мене, але сама також уважно спостерігала за ним.
Одного разу, коли я принесла йому чергову чашку чаю, він раптом запитав:
— Емілі, ти віриш у долю?
Я зупинилася, тримаючи чашку в руках.
— Чому питаєш?
— Бо, здається, наша зустріч була невипадковою.
Його слова пробрали мене до кісток.
— Це ти зараз кажеш, як герой дешевої мелодрами?
— А якщо я серйозно?
— Тоді я скажу, що долю ми створюємо самі, — відповіла я, поставивши чай на стіл.
Він усміхнувся, але цього разу його усмішка не була тривожною. Навпаки, вона була майже сумною.
— Можливо. Але якщо ти дізнаєшся, ким я є насправді, то не захочеш бути поруч.
Мене пробрав холод.
— Спробуй, — кинула я виклик, хоча всередині все стискалося.
Після тих слів Карла я вже не могла дивитися на нього, як раніше. У його очах завжди ховалося щось темне, а зараз це стало майже відчутним. Але замість того, щоб тікати, я вирішила копати глибше.
#12056 в Любовні романи
#4557 в Сучасний любовний роман
#6506 в Фентезі
Відредаговано: 21.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
