Глава 8: Вівторок, коли все пішло не за планом!

Сьогодні був дивний день: через скасування занять у школі я нарешті мала змогу взятися за свою роботу. Але навіть цього разу спокій мені тільки снився.

— Так, що там по новинам? — пробурмотіла я, відкривши ноутбук.

— О, бачу, ти вже в справі, Раф, — несподівано проявився Гавриїл.

Я підскочила так, ніби під ногами вибухнула петарда.

— Ох, Господи! Це ти, Гавриїле?! Ну не можна ж так! Дай якісь знаки, перед тим як з’являтися! А то я скоро серце тут залишу!

— Вибач, — він виглядав трохи винуватим. — То що, ти щось знайшла?

— Знаєш, у тебе вихідний, — втрутився Алазар, з’явившись нізвідки. — Відпочинь хоч раз у житті.

— Мама рідна! — зкричала я. — Ви, двоє, ніби змовилися. У труні відпочивати буду!

Алазар усміхнувся, показуючи на екран:

— Дивись, що там!

На сторінці висіла стаття:

"Сьогодні суд над вбивцею Євтушенко Марією Федорівною, яка втопила свого чоловіка заради грошей. Діло доручено судді Камілі Саус."

А коментарі під статтею були безжальні:

— "Ні, тільки не вона!"
— "Цю вбивцю знову відпустять, побачите!"
— "Мій кіт судить краще!"

Мої очі буквально загорілися.

— Це наш шанс! — впевнено сказала я.

— Раф, ці коментарі можуть все змінити, — скептично зауважив Гавриїл.

— Ми теж можемо, — сказала я. — Слухайте, нам потрібні фейкові акаунти, тому вам потрібні телефони.

Я спробувала скористатися своєю силою появи речей, розкинувши руки, але… нічого не сталося. Я поглянула на Гавриїла, який нервово чухав потилицю.

— Гавриїле… Що ти накоїв?

— Ну… Ваш батько трохи забрав у вас цю силу.

— Забрав?! — я аж підстрибнула. — І ти мені не сказав?!

— Забув, вибач, — невинно сказав він.

Алазар, як завжди, підкинув іронії:

— Ну що, генії, як будете діяти без ваших "чарів"?

Я зітхнула.

— План такий: у мене ще є планшет і комп’ютер. Ви двоє сідаєте за коментарі, а я шукатиму підробіток.

— Гаразд, — буркнув Гавриїл.

— Я теж щось вартісне напишу, — додав Алазар.

Протягом дня вони працювали, а я перевертала інтернет, шукаючи хоч щось підходяще. Вже майже здалася, коли отримала повідомлення у WhatsApp:

*"Доброго вечора! Бачила ваше оголошення. Ми готові взяти вас на роботу служницею. Якщо згодні, приходьте завтра. Адреса: *********************"

Я не могла повірити своєму щастю.

— Ух ти, мені відповіли! — вигукнула я, стрибаючи від радості.

Алазар скривився:

— Справді? Ти радієш, що будеш прислужувати комусь за копійки? І взагалі, це може бути розвод!

— Зате це хоч щось, — відповіла я. — Як казала одна мудра людина: "Пофігізм укріпляє організм".

Наступного ранку я вирушила на зустріч. Дім, куди я прийшла, виглядав розкішно. На порозі стояла жінка — висока, з суворим виразом обличчя.

— Ви Емілі? Заходьте.

Я увійшла, не знаючи, що буде далі.