Розділ 4

За вікном зібрались темні хмари. Пора нагадувала про себе. Жовте листя падало гарно витанцьовуючи. Наші герої спали. Вітине волосся знову лежало на подушці, та лише в протилежний бік, а Дмитровий ніс торкався її щоки. Його руки обіймали дівчину за талію. В свою чергу кароока тримала одну руку на хлопочій шиї. Їхні повіки почали в унісон розтулятись. Головна героїня по-дурному уміхалась. Та коли до неї повернулося почуття реальності, то ноги швидко зреагували і підняли з цього королівського ложа. 
 

- А-а-а-а…- прогорланила Віта. 
- Це ти повернулась до мене і торкнулась своїми пальцями моєї спини, на що я так зреагував, - почав виправдовуватись молодик. 
- Ні. Це ти повернувся, а я зреагувала так на твої рухи,- стала на свій захист дівчина. 
- Ах так, - почав хлопець.
- Так , - закінчила чорноволоса.
- То я з тобою більше не говорю!- промовили разом герої. 
- Ну і добре! - знову вирвалось у них разом. 
- Дурень.
- Сама така.
 

Вони зі злістю глянули один на одного, а потім розвернулись і пішли у різні сторони. Віту ноги понесли на кухню, а Дмитра у ванну. Поглядом вона зустріла свіжий лист. Її руки вправно розгорнули, а очі почали читати чітко видрукувані слова:
 

" Сьогоднішній день вас найбільш зблизить, адже зараз вам потрібно буде зіграти у гру " Німе кіно". Та є одне '' Але''. Ця гра буде у собі містити не тільки фільми, а й пісні. Тільки от пісні потрібно буде промугикати. Та із деяких просто зачитати слова і вгадати. Обов'язково на чистому аркуші написати бали кожного і хто виграв. Для переможця буде завтрашній день на другому поверсі.'' 
 

Дівчина рушила шукати хлопця. Та довго йти не прийшлося. Він якраз виходив з ванної. На його поясі легенько тримався рушних. Віта зразу ж закрила очі рукою. Легенькими кроками вона підійшла і на великій дистанції протягнула листа, все таки затуляючи свої очі. Руки русявого вхопили його. Тим часом чорноброва втекла з коридору до їхньої кімнати. Незадовго прибув Дмитро. Він переодягнувся. 
- Ну що, - їдким голосом мовив той, - де та коробка з назвами. 
 

Та героїня не відповідала. Її тоненькі пальчики вказали на 3 коробочки. Зверху на одній писало ''Фільми'', на інших двох '' Музика ''. 
- Тоді давай приступимо до гри. Давай спочатку фільми, - похмурим голосом промимрив герой. 
Дівчина мовчала. Тіло піднялось з ліжка, а руки потягнулись відкривати коробочку. Але хлопець випередив її і підняв картонний виріб вгору над собою. Вона потягнулась, та не діставала. Вітина рука зігнулась у кулачок. Пальчик іншої руки торкнувся Дмитрового живота. Його голова опустилась вниз і побачила як кулачок рухається, ніби говорячи щось. 
- Скажи, що таке? - промовив головний герой. 
Та вона не слухала, а била кулачком у руку. Тоді вже показувала два кулачки, які витанцьовували. 
- Та не показуй мімікою. Ми з тобою ще встигнемо. Скажи нарешті. 
 

Героїня вдихнула, видихнула, а потім промовила:
- Давай на чувачі зіграємо! - прокричала дівчина. 
- Чого кричиш? Що, голос з'явився. Так би й зразу сказала. Нічого показувати усілякі дрібниці. 
- Просто зіграємо. Я зла на тебе. 
- О, які ми злопам'ятні. Снігова королева вкривається льодом. Ух, - хлопець торкнувся дівчини, а потім відсторонив свою руку,- які ми холодні. Так і віє холодом. 
Дмитро розсміявся. 
- Відчепись. Давай краще зіграємо у чувачі і почнемо вгадувати. 
- Добре. Почнімо. 
Вони взялись грати. Спочатку вийшла нічия, наступною була перемога за Вітою.
- Що ж, я тягну. 
 

Вона відкрила кришечку і занурила туди руку. Пальці вхопили один з папірців і витягнули на волю. Невпинно розгорнулися дві сторони, і очі потрапили літери. "Один дома ". Що ж. Ні пуху, ні пера. 
Дівчина почала на пальцях показувати одиницю. 
- Один, - вигукнув хлопчина. 
Вона похитала головою в знак згоди.         Тепер залишилось показати дім. Її руки почали малювати коло, показуючи простір, а тоді палець показав на підлогу. 
- Один дома, - крикнув Дмитро, з радістю в очах. 
- Так. Не помічаєш? Це було легко для тебе. 
- Ти так кажеш, бо заздриш мені. 
- З чого б це. Давай краще тягни. Його руки витягнули листок На ньому писало: " Русалонька". Його це здивувало. Ну що ж. Потрібно миритись з тим, що маємо. Хлопець опустився на землю. Склав ноги до купи, а руки, що були замкнені в замок, підняв вгору і почав створювати імпровізовані хвилі. Його губи зібрались у трубочку, відкриваючись і закриваючись, наче риба, що дихає.
 

Головна героїня не витримала і голосно, та щиро засміялась. Це був такий заразний сміх, що хлопець також не витримав. Їй ще не було так весело. Вона більше зрозуміла, що закохана, але не думала, що це взаємно. Вітине личко знову стало серйозним. Дівчина прокашлялась і повила:
- "У пошуках Немо"?
Та той лише заперечно похитав головою. Тоді головний герої взяв крісло, сів на нього, тримаючи ноги разом, а руками гладив волосся, ніби чесав. 
- "Ру- салонька"?
- Ну нарешті, - піднявся хлопець зі стільця і почав плескати в долоні, - ти здогадалась. 
- Ти думаєш я погано вгадую?
- Ні. Хто тобі таке сказав. Давай допишемо тобі бал, принцесо Несміяна. 
- З якого дива я принцеса Несміяна.
- А хіба не очевидно? Скільки б раз я тебе не смішив, ти все відвертаєшся, і крутиш носом. Тут ти засміялась, а потім знову зробила серйозне лице так, ніби нічого не було. Усміхайся частіше. Тобі вона так личить.
- Що?- сором'язливо запитала дівчина. 
Її щоки покрились рум'янцем, який одразу прикрили руки.  Хлопоча рука торкнулась однієї з них і потягнула до своєї щоки, а інша пригорнула ту, яка була на іншій щоці. Їхні очі зіткнулись в погляді. Русявий дивився, не відводячи очей з яких океанів. Він знову тонув. Його не міг урятувати жоден круг. Серця їхні бились шалено в такт один одному. Та все розбилось від одного руху. Дівчина відвернула голову і забрала руку з полону. Дмитро продовжував дивитись в ці очі, але згодом втратив усю цю чистоту.
- Діма.., я розумію.. ти хочеш, але я.. я не думаю...
- Ну давай, давай. Не тягни нічого.