Розділ 3

Сонце, своїми лагідними промінчиками, торкнулося сплячих лиць наших головних героїв. Сперечаючись з цим чудовим світилом, дівчина потерла сонні оченята і піднялась на лікті. Вона поглянула на Дмитра, який тримав руку під своєю головою і сопів. Цей хлопчина знову був повернутим у її сторону. Віта глянула на годинника. Циферблат показував опів на дев'яту. Чорноброва не хотіла підніматись зі свого чудесного ліжка. Вона знову задрімав. 

Не пройшло і п'ятнадцяти хвилин як наш головний герой сонно потягнувся і поглянув на розкидане по всій подушці волосся. Дівочі ручки були складені під голівоньку. Так солодко ще ніхто не спав у його житті. 

Ця красуня взяла хлоп'яче  серце і не відпускала. Скільки б він не змушував себе розлюбити, забути, та все не виходить. Зустрічав багатьох, та кохає лише одну. Крізь її ненависть до нього, скрізь усі ці мури хоче бути з нею. Хлопець ще не знає, що в неї взаємні почуття. Кожна ніч нагадує про неї, і кожен промінчик. Це дівча затіяло цю гру, а Дмитро повинен грати. 
 

Раптом, вона рухається і повертається. Очі розплющуються, а до поцілунку залишаються лічені сантиметри. Його ваблять ці чудесні ягідки. Він бажає потягнутися і прикрити їх своїми. Серце так і кричить, щоб поцілував, а розум забороняє робити це. Кароокий підчиняється  розумнішій частині свого тіла. 
 

- Хтось хоче поцілунок,- звернув увагу на закриті очі і важке дихання головної героїні хлопець. 
 

- Що? - протягнула дівчина,- Це ти що собі дозволяєш? 
Вона піднялась з ліжка, своїми руками відкинувши хлопця. 
 

- Я просто повернулась, а ти на мене дивився. І взагалі, а хто знає, може ти цього бажав, але щось тебе відштовхнуло. 
 

- Ні, ти що. Якби я хотів, то давно вже б зробив. 
 

- Добре, я побігла у ванну. Безглуздо спорити з тобою, - мовила дівчина. 
По дорозі вона забігла до кухні, де лежав свіжий лист. Довго не думаючи руки легенькими рухами відгорнули частинку паперу, а потім потягнули більший аркушик.
 

" Сьогоднішній день не інший від вчорашнього. Потрібно бути самостійними, тоді будьте готовими готувати прості страви. Вам треба приготувати улюблені страви один одного. Не забудьте розповісти один одному про них. Заборонено робити свою улюблену самостійно. Це буде покаранням." 
 

Віта повернулась у кімнату. 
 

- Дмитро, а яка твоя улюблена страва? - запитала головна героїня. 
 

- А чому тебе це так зацікавило?- нотками сумління мовив той.
 

Дівчина кинула йому листа і хлопець взявся читати. 
 

- Нууу… , - потягнув він,- Не знаю. Напевне вафлі з картоплею і сосисками, або салат з крабовими паличками, або…
 

- Все, я зрозуміла. Вафлі з картоплею і сосисками. А моя улюблена це спагетті. 
 

- Спагетті?
 

- Так. А що?
- Та ви в нас, міледі, італійка. Може вам ще піци. 
- Та що ти таке говориш. Спагетті з томатним соком. 
- Як побажаєте, пані італійко, - з насмішкою промовив хлопець. 
- Ну я знаю як готувати сосиски, а ти знаєш як спагетті робити. 
- Та... Знаю. Просто трохи забув за час. Але те, що забув, то згадаю. 
- Ти впевнений, - з засторогою запитала дівчина. 
- Так. Ти в чомусь сумніваєшся? Головне вір у мене і у чудо. 
- Добре. Тепер тобі потрібно піти  у ванну. 
- Тобі щось не подобається? Ми можемо це виправити...
- Ні. Роби все що хочеш. Я зараз піду переодягнусь і будемо готувати. 
- Добре, - промимрив головний герой. 
 

Через 15 хвилин на Вітиному тілі був гарний джинсовий комбінезон. Дмитрові він припав до смаку. Хлопець затримав подих від захвату. Його тягнуло до неї, та він стримувався. Дівчина одягнула червоного фартуха. 
 

- Ну що, приступимо, - промовила кароока.
 

Головний герой перебував у тумані. Його очі мрійливо дивились на неї. Він бажав підійти. Раптом, з цих думок хлопця вивели слова дівчини.
- Агов, ти з нами?
- Ах, так, звісно. 
- Одягни свого фартуха. 
- Так, зараз. 
- Спочатку нам потрібно поглянути у буфети і холодильник, чи морозилку, - запропонувала чорноволоса. 
- Ти глянь, а я знайду каструлі і приправи. 
 

Герої хутко взялися за пошуки. Спагетті було у шкафці біля вафель. Томат був у холодильнику, а сосиски у морозилці. Картоплі не знайшлося, зате була цибуля. Віта зразу ж вигадала щось. 
- Слухай, а ти любиш вафлі з м'ясом? - раптово пролунало запитання для Дмитра. 
- Звісно, - з подивом у голосі промовив той.
- То ти не будеш проти них?
- О, це було б чудово. 
- Ти знайшов каструлі?
- Так, приступимо. 

Кароока почала куховарити. Взяла терку і натерла сосиски. Дівчина замітила, що хлопець не починав. Він спостерігав за її рухами. 
- А чому ти нічого не робиш? 
- Я не знаю за що взятись. 
- Ну спочатку,- пояснювала героїня, - ти можеш взяти каструлю і налити в неї води. 
 

За вказівкою хлопець налив у чисту каструлю води і поклав її на газ. 
- Тепер потрібно почекати. 
-  Як скажете, моя леді.
- О принце, я нічим вам не допоможу. Ви ж готувати зовсім не вмієте, - підіграла дівчина. 
Вона простягнула руку, якою почала різати цибулю.
- Але я впевнений, що ви розщедритися і навчите мене цієї майстерності . 
 

Хлопець кумедно присів на одне коліно і  поцілував руку, яка була простягнена до нього. 
- Я подумаю.
- Я буду чекати. 
- Все, беремося за приготування, бо ми не встигнемо до вечора. 

Наша героїня продовжила почате. Через кілька хвилин Дмитро почув сопіння носу. Він глянув на карооку. 
- Ти що, плачеш? 
- Ні. Це все через цибулю. 
- Вітааа, - протягнув герой,- я думав ти плачеш. 
- Ти не міг здогадатись, що це через цибулю. 
- Капець.