У кімнаті світло проникало крізь вкриті тюллю вікна. На ліжку сиділа дівчина з подушкою в руках. Обличчя зустрілось з тканиною. Тишу порушив стук у двері. Нічого не очікуючи вони відчинились, легенько скрипнувши. В них з'явилася жінка. Від неї віяло холодом, принесеним з коридору.
-Чому ти з ним знову посварилась. Сьогодні татків день, і ти знаєш, йому таке не подобається. Він щось обов’язково зроби...
- Мамо, мені все одно, що буде. Ти знаєш, що я не люблю його скривлену мармизу.
- Доню, ти знаєш, що він цього так просто не залишить.
- Мамо, мені 25. Я маю роботу. Я думала, що сьогодні проведу час у колі нашої родини. А він. Я обіцяю, що буду приїжджати рідше.
- Що ти таке говориш?
- Залиш мене
- Доню..
- Просто залиш.