Розділ 9

У квартирі було темно й порожньо, але Андрій вже давно звик до такої картини – і тут, і в столиці жив у власній квартирі. Батько лише зрідка навідувався, й такі візити рідко закінчувалися на приємній ноті – занадто багато спірних моментів було в їхньому житті.

Якби не важкий характер старшого Дольського, Влад би й досі жив з ними, а так…Навіть бачитися могли лише час від часу, коли батько дозволяв. Добре хоч спілкуватися через інтернет з братом можна було без проблем. Не встиг подумати про це, як на екрані з’явилася фотографія хлопчини, так схожого на нього самого.

- Привіт, малий, як ти? – настрій автоматично злетів на 100 позначок вгору.

- Та, все по-старому, нема чого розповідати. Краще скажи, коли ти прилетиш? – Влад був нетерплячим, то ж теревенити ні про що не любив. Наче вже й не дитина – на минулому тижні виповнилося 16 років, а поводився, наче йому й 10 не було, коли мова заходила про Андрія. Ось вже з кого він міг хоч мички микати, бо ж ані мати, ані вітчим такого не дозволяли.

- Не знаю, малий. Квитки вже забронював, та й батькові сказав про свої плани, але ж ти знаєш старого…

Влад тактовно промовчав, бо він занадто добре знав тяжкий характер Дольського-старшого. Той міг без будь-яких причин заборонити синам зустрічатися лише тому, що був не в настрої.

- До речі, - раптом згадав Андрій. – Уявляєш, я нещодавно зустрів хлопця, котрий наче твоя копія! Лише колір очей інший!

- Серйозно? Може ти просто забув, як я виглядаю? Придивись-но краще, - з цими словами брат увімкнув камеру й покрутив головою, наче даючи змогу Андрію краще розгледіти себе.

- Твою нахабну мармизу я ніколи не забуду, - засміявся Андрій. – Можеш не вірити, але ви дійсно дуже схожі. Може якось я навіть покажу тобі його.

- Покажеш? То ви не просто десь-колись зустрілися?

- Ні, він зараз тренуватиметься з нами, - не уточнюючи подробиць, сказав він.

- Що, знову знущалися з новенького? – про те, як брат з друзями перевіряють новеньких, Влад вже чимало чув.

- А як інакше? Хлопець виявився тямущий, хоча й тендітний, немов новонароджене кошеня.

- І після цього ти кажеш, що ми схожі? – одна брова хлопця злетіла догори, а на вустах з’явилася іронічна посмішка.

- Згоден – «Тямущий» - то точно не про тебе.

- От же… - Влад беззвучно вимовив кілька лайливих слів.

- Малий засранець, - миттєво зреагував Андрій.

- А ти старий, і що з того?

- Не боїшся, що як прилечу, то вуха тобі надеру?

- Спробуй. Я вже майже такого ж зросту, як ти! – у словах хлопця було чутно гордість. Наче то він сам змусив свої кістки швидше рости.

- Це мені не завадить добряче накрутити їх. Чи вигадати щось ще цікавіше. Якщо думаєш інакше – згадай-но минулий раз.

По тому, як скривився брат, було зрозуміло – згадав все до найменших деталей. В тому числі й те, як йому робили «мокрого Віллі» (прим. – витівка, коли хтось засовує іншій людині у вухо свого обслиненого пальця). Бридкішого відчуття годі й шукати.

- В тебе хвора фантазія.

- Це в нас сімейне, - пирснув Андрій, цього разу пригадуючи, як удвох вони прийшли до аквапарку. Того разу, коли Андрій пішов у душ, брат забрав увесь його одяг, залишивши натомість лише стрінги зі слоником. Добре хоч телефон з Пейпасом був при ньому. Хоча купувати вбрання у такому прикиді – сумнівне задоволення. Як не вбив після цього малого – питання ще те.

- Добре, вибач, мене вже друзі чекають. Сподіваюся, старому сеча в голову не вдарить, і все буде нормально, - в голосі Влада було чутно роздратування, але воно стосувалося виключно їхнього батька.

Мішель не могла сказати, що добре знає Андрія, однак звідкись була впевнена – ані вчорашні тортури на майданчику, ані «політ» на стадіоні не змусять його зглянутися. То ж вона про всяк випадок поставила будильник на 6:45, що б був час принаймні трохи прокинутися, прийти до тями й нормально зібратися.

В перші ж хвилини пробудження люто зненавиділа Дольського з його схибленим мозком. Тіло не те що боліло – здавалося, наче хтось вночі розібрав її на пазл з м’язів, добряче відлупцював кожен з них і потім зібрав назад. Навіть дихати було боляче! Про спину й руки взагалі не доводилося говорити.

За дві хвилини сьома, коли ледь-ледь дочовгала до ванної, нагадав про себе садист.

- Доброго ранку, вовченя, - по тому, як виокремив перші два слова, зрозуміла – він точно в курсі того, що з нею зараз відбувається.

- Йди до біса, Дольський! Після знайомства з тобою, в мене жоден ранок ще не був дійсно добрим!

- О, по голосу чую, що вже прокинувся, - розсміявся хлопець. - В тебе сім хвилин, а що буде далі ти й так знаєш, - відповіді не став чекати й скинув виклик. Мішель же потай зраділа, що батько ще спить, а вона була настільки далекоглядна, що встигла вдягтися одразу, як встала з ліжка.

Коли дівчина вийшла з будинку, то помітила, що хлопець з цікавістю дивиться на неї. Втім, дуже швидко зрозуміла, що він просто намагається оцінити її стан.