IV РОЗДІЛ глава 3

Глава 3

Наступного дня Єва прокинулась дуже рано, більше не могла заснути. Вона вийшла з намету та направилась до озера.

На ній все ще був джемпер Тіма. Але вона не хотіла його знімати. Хоча б частинка його лишилася з нею. Ранок був прохолодний. Від води дув  геть не літній вітер. Дівчина сіла на камені.

- Що ж за звичка в тебе: прокидатися так рано? – раптом почувся голос позаду.

- Звідки знаєш про цю «звичку»? – Єва говорила спокійно.

- Часто бачу тебе он-лайн у цей час.

- Цікаво, що ж сам не спиш з самого ранку?

- Виходить, в мене теж  ця «звичка». Ха-ха.

- Що ти тут робиш?

- Вчора все вийшло геть не так, як я собі уявляв. Пробач. Я взагалі не мав починати цю розмову. Впевнений, що в тебе багато справді гідних кандидатів. Я не буду руйнувати твоє щастя… - Тім сів поруч.

- Знати б ще, як те щастя збудувати…

- Та як усі. Знайдеш своє місце. Ти ж розумничка.

- Не впевнена.

- Ну, що ти? Не варто себе недооцінювати. Я от на всі сто впевнений, що скоро ти станеш успішною юристкою, вийдеш заміж за молодого і забезпеченого… І буде тобі щастя.

- А з чого ти взяв, що щастя для мене – це успішна кар’єра та багатий чоловік?

- Не знаю. Всі про таке мріють.

- Ну от я – не всі.

- І що ж ти хочеш від життя, Єво? – сказав він м’яким тоном.

- Любов. Справжню і взаємну.

- І як же по-твоєму можна відрізнити справжню любов?

- Ніяк. Це відчуваєш одразу. Просто хочеться всім жертвувати заради іншої людини. Ця людина стає цілим світом. А твої потреби та бажання переходять на задній план.

- І ти це відчувала?

Вона довго дивилась йому прямо в очі. Тоді посміхнулась і мовила:

- Так.

Тім відвів погляд на озеро.

- І знаєш, яку істину я точно зрозуміла? – вона зітхнула то опустила голову. Тоді повернулась до нього. – Любов не терпить сумнівів…

Тім сидів, наче вкопаний, та здивовано на неї дивився.

- Я зараз переодягнусь та принесу тобі джемпер.

Єва встала з каменя та збиралась піти. Раптом Тім схопив її руку.

- Зажди. – він підвівся. – Ти зараз права, як ніколи.

- Так, я знаю. Не лишу ж я собі твій одяг. – вона посміхнулась.

- Ні. Я не про це. – Тім був дуже серйозним. – Я згоден про те, що не повинно бути жодних сумнівів, коли це любов. – він трохи зніяковів, говорячи такі речі. – Вибач, я – не романтик. Для мене завжди більше значення мала практична сторона у стосунках. Я хотів спершу почати нормально заробляти, а тоді вже думати про майбутню сім’ю. І схоже трохи захопився… Але про це я геть не шкодую. Бо якби все було інакше, я б міг не зустріти тебе. Єдине, про що я шкодую, хоч від цього немає ніякої користі, - це те, що я постійно сумнівався.

- Не варто…

- Ні. Послухай. Я весь час сумнівався, чи підійти до цієї чудової дівчини? Чи попросити її контакти? Чи написати їй? Чи пригостити? Чи обійняти? Розумієш, я вважав, що ти не захочеш бути з таким, як я. Зараз мені втрачати нічого. Тож просто хочу тобі сказати правду. Хоч ніякого результату це не дасть. Правда ось у чому. З першої зустрічі, з першого погляду і з першої твоєї усмішки я… я закохався у тебе. Я вважав, що це просто симпатія, як до багатьох інших. Проте не міг спокійно думати про тебе. Кожного разу, зустрічаючи тебе, я мріяв, щоб ці зустрічі тривали вічно.

Єва була вражена. Сльози самі по собі котилися по її щоках. Вона не стала їх витирати. Вона лише дивилась на Тіма, не відводячи очей.

- Коли я торкався тебе, все всередині наче оживало. Я не міг себе стримувати. Та одного разу я побачив тебе з іншим хлопцем. Сказати, що це мене розізлило – нічого не сказати. Я розумів, що проти молодого юнака не маю жодних шансів.

- Що? Про кого ти говориш?

- Це неважливо. Потім я дізнався, що це просто твій однокурсник. Але з того часу сумніви почали  мене з’їдати ще більше. І я вирішив дати тобі спокій.

- Просто немає слів…

-Я сам винен. Але якщо вже я тут, з тобою. Хочу сказати наостанок... Я люблю тебе. Якщо судити по твоїй теорії, то по-справжньому люблю. Я ладен все на світі віддати, аби лише ти була щаслива. І якщо для тебе щастя – це життя без мене. І якщо ти вже стала мене забувати та знайшла гідного хлопця… Знай… Це зробить щасливим і мене.

- О, Тіме… Я навіть не знаю, що відповісти… - вона прикрила обличчя долонями та тихо плакала.

- Не плач, прошу. Не хочу, щоб ти знову через мене плакала.

Він забрав її руки від лиця, витер сльози та обійняв. Вони ще кілька хвилин просиділи в тиші. Тоді Єва поглянула на Тіма та сказала:

- Я вражена від того, що ти щойно сказав. Чому ж у світі все так складно?

- Не знаю, сонце. Не нам це знати.