ІІІ РОЗДІЛ глава 6

Глава 6

Єва вирішила трохи змінити обстановку та поїхати на кілька днів додому перед випускним. Поїзд рушав повільно. Єва ввіткнула навушники та поринула у світ приємних спогадів та нездійсненних мрій. Через дві зупинки навпроти неї сів високий юнак з каштановим волоссям.

«А він милий. Хоча Тім, звісно, кращий у сто разів». Дівчина тихо зітхнула.

- А Ви куди їдете?

- Перепрошую? – Єва зняла один навушник.

- Вам до якого міста?

- А, до Лібера.

- Назва походить від слова «свобода»?

- Ха-ха. Ні. Від засновника – князя Ліберта. – Єва зняла другий навушник, вимкнула музику та відклала телефон.

- Цікаво. Це той, що побудував замок у Блуцьку?

- Так. Він. А Ви куди прямуєте?

- Можливо відгадаєте?

- Хм. Навіть не знаю. Можливо, до столиці?

- Прямо в ціль. У Вас добре розвинена інтуїція.

- Або логіка. – Єва тихо розсміялась.

- Ха! І як же ви дійшли такого логічного висновку?

- Ну… Ви пристойно одягнений, гарно причесаний. І відчувається акцент у мові. Звідти родом?

- Так. Усе правильно. Ну просто Шерлок. То що читаєте?

- «Віднесені вітром» - Єва взяла в руки книжку, яку поклала на стіл ще на початку подорожі, та так і не відкривала її.

- Гарна історія. Багато чому навчає.

- Так, знаю… Але, по-моєму, кожному слід пройти свою дорогу, яких би помилок ми не припускалися.

- Звісно, в кожного своя історія. До речі, ми не познайомилися. – хлопець мило посміхнувся.

- Єва. – вона простягла руку.

- Артур. Дуже приємно. – він затримав її руку у своїй. Дівчина зніяковіла.

- Десь навчаєтесь, чи працюєте?

- Давай на «ти». Чи є заперечення?

- Ні, звісно. Добре.

- Я працюю. Навчання закінчив минулого року. Зараз будую свій бізнес, маю ще багато амбіцій.

- Це похвально. Одразу після університету маєш свою справу.

- Так. Мабуть. А ти?

- Я закінчую університет цього року. Через тиждень випускний.

- О-о, це чудово. А який університет?

- Устонська академія.

- Престижний заклад. Молодчина.

Вони говорили ось так всю дорогу. Єва трохи відволіклась та звеселилась.

- Дякую за розмову, але зараз буде моя зупинка. Маю йти.

- Лишиш свій номер?

- Я зараз скажу, якщо запам’ятаєш, то зможеш подзвонити. – Єва хитро посміхнулась. Скоромовкою сказала номер телефону. І попрямувала до виходу.

- Дякую! Насправді, я їду не до столиці, Шерлок. - вигукнув він та зайшовся сміхом.