ІІ РОЗДІЛ глава 5

Глава 5

Пройшов місяць Євиного «перезавантаження». Схоже, вона нарешті почала жити життям своєї мрії. Та не все так просто, як може здатись на перший погляд.

Одного ранку Єва прокинулась втомлена, без будь-якого бажання жити. Якась незрозуміла депресія захопила її в свої сіті.

«Та що ж це зі мною Треба уже щось робити. А я все лежу». Вона пішла вмиватись. Зайшла на кухню, зупинилась біля великого вікна.

Весна. Так сонячно. Все уже зелене. І яка краса навколо! Природа цвіте та буяє. Єва полюбляє такі краєвиди. Але сьогодні щось пішло не так. Її байдужий погляд, не довго дивлячись на дійство оживання природи після зими, перевівся на чайник. Налляла собі води. Ніякого ефекту. Вона не відчула , як прокидається її організм від прозорої живильної рідини.

Єва без ентузіазму пішла до ванної кімнати. Сценарій повторюється. Вона набрала в долоні прохолодної води, вмилася. Але ніякого пробудження не відчула.

Вона не відчувала, здається, нічого. Для Єви життя втратило свої звичні барви, свіжі весняні запахи, приємні смаки щойно приготованої домашньої їжі.

Ні, вона має зібратись. Має ввійти в звичний ритм і не зупинятись, поки не досягне бажаних результатів. Але чи справді ці результати бажані? Єва ходила, наче зомбі, наче єдина її ціль – вижити. Радість життя відійшла десь далеко на задній план, залишилась в минулому.

- Не знаю, що це зі мною коїться. Нічого не хочеться. Я була такою продуктивною. Сама собою пишалась. Але все це кудись ділось. Я намагаюсь згадати, для чого маю жити. Щодня перечитую свої цілі. Але нічого більше не відчуваю по відношенню до них. І стосовно всього навколо, взагалі свого життя не відчуваю анічогісінько. Можливо, просто це все не те, чого я насправді хочу. До навчання пропав інтерес. Мені тепер абсолютно все одно на екзамени, на майбутню кар’єру.  – Єва була похмура, розчарована та ніби нежива.

- Заспокойся. Можливо, це просто труднощі, з якими стикаються всі. Пройдеш через це і знову з’явиться бажання досягати цілей. Не переживай. Спробуй себе чимось вмотивувати. Подивись якийсь фільм.

Мія обняла Єву за плечі. Вони прогулювались парком. Навколо було яскраво та красиво. Хоч і Єва цього не помічала. Проте ця прогулянка пішла їй на користь. Мабуть, Міа права.

Єва знову почала читати книжки по саморозвитку, переглядати відео такого ж плану. Це ненадовго її надихнуло на роботу. Та все ж таки, зовнішня мотивація – річ, хоч і корисна, але ефект від неї швидкоплинний. І її втрата сенсу починалась по новому колу.

«І як супер-успішні, супер-продуктивні відомі люди з усім цим так легко справляються? Вони люблять свою роботу, прагнуть до чогось більшого, ніж безглузда трата часу на непотрібні розваги. Не витрачають час вони також на дурні думки, про стосунки. Здається, ніяке кохання їм і не потрібне. Вони радіють життю на самоті. Значить, я теж так зможу. Потрібно лише знайти чудодійний спосіб повернути мою продуктивність».

Та поки ніякого диво-способу Єва не вигадала, вона зривалась на рідних. І це її ще більше розчаровувало. Все її дратувало. Нічого не радувало. Життя її перетворилось в справжній тягар.

«Безглузде існування. Нічого суттєвого та важливого. Я – нездара…»