ІІ РОЗДІЛ глава 3

Глава 3

Після того випадку на тренуванні Єва собі багато чого придумала.

«Ні, це точно знак того, що я для нього щось означаю. Тепер точно. Все в нас буде добре. Сьогодні 14 лютого – День всіх закоханих. Можливо, він якось проявить ініціативу нарешті. В такий-то день, саме для зізнань, подарунків та побачень».

Єва швиденько зібралась та помчала в спортзал. Та картина, яку вона там побачила, не дуже їй сподобалась.

Тім сидів на дивані з якоюсь дівчиною та мило розмовляв. Єву аж перетрусило.

Вона пішла у «свою» окрему кімнатку для фітнесу.

«Тут хоч мені не буде видно його з тією стервою. Він, звісно часу дарма не гаяв. Уже знайшов мені заміну! Бабій!»

Як іноді витвори жіночого мозку можуть перевернути все з ніг на голову. Тім прийшов до неї, мило посміхнувся та привітався. Розкрив руки для обіймів та попрямував до Єви.

Єва відвернулась.

- Що таке?

- Нічого.

- Ти знову «недотрога». Ми ж про це уже говорили. Мені можна. – Тім щиро та широко усміхнувся. Та Єву це не розвеселило. – злюка! – і він пішов.

«Ну навіщо я так себе веду. Може і справді в нього з тією дівчиною нічого особливого, просто розмовляють. А я вже собі бозна що придумала. Але ні. Я вчиняю правильно. Хай знає, що мені це не до вподоби».

Та Тім нічого не знав. Навіть не здогадувався, що змінило його милу Єву. І він знову підійшов до неї.

- Зі святом, до речі. – грубо сказала Єва.

- З яким це?

- День святого Валентина.

- А-а, та це хіба свято? – він спеціально її вколов. Бо вона завдала болю йому. – і тебе зі святом. – Тім важко зітхнув та пішов.

«Ну і йди. Козел. Зіпсував мені весь настрій. Та я сюди прийшла тренуватися. А не до нього. Тож годі цих думок».

І вона тренувалась. Так, як ніколи. Повернулась додому, як вижатий лимон. Усі свої негативні емоції виплеснула в спорт. Хоч тіло красиве буде.

Після душу Єва вирішила, що зможе з’ясувати всю правду лише коли поговорить з ним. Запитає абсолютно все. Що він відчуває до неї? Чого нічого не робить, щоб вона стала його дівчиною? Хто та дівка, що сьогодні сиділа біля нього? І вона йому написала.

Єва: Треба поговорити.

Тім: Про що?

Єва: просто зі мною.

Тім: ну у мене тренування.

«Тепер все розуміло. Точно. І безповоротно. Я все зрозуміла. Нічого я для нього не значу. Я йому ніскілечки не потрібна».

Єва сиділа в кімнаті сама. Її сусідки ще не повернулися з канікул. І вона плакала. Плакала так гірко та голосно, що якби хтось був у сусідніх кімнатах на поверсі, точно прибіг би, з’ясувати що сталось. Але ніхто не пришов. Це і на краще. Вона сама. Зможе розібратися з своїми думками лише самотужки. Після годинної «сльозотерапії» Єва замовкла. Сиділа на ліжку з червоним та підпухлим обличчям, мовчала та витирала сльози.

«Ні. Я більше не буду через нього плакати. Скільки я страждала вже? А він про це і не здогадується. Я більше не буду страждати через нього».

Єва сиділа і дивилась в одну точку. Потім раптово схопила телефон, почала гортати листування з ним. Вела пальцем і плакала. За завісою сліз не могла розібрати практично жодного слова. Але вона прекрасно знала, що там написано. Вона чудово знала всі його слова напам’ять. Натиснула на кнопку «видалити». І все.

Залишилась лише пустота. Ніякого болю більше. Все скінчено.

«Більше я про нього не згадаю».