ІІ РОЗДІЛ глава 1

ІІ РОЗДІЛ

Жити розумом, чи серцем?

Глава 1

Життя триває. Час плине. І знову Єва зустрічає його. Тіма.

Він вів себе, як ні в чому не бувало. І в ній вже на той момент буря стихла.

«Залишимось хоч би друзями. Він – хороша людина».

Але не все в житті так просто. Чи може люди самі все ускладнюють? Вже через тиждень після першої в цьому семестрі зустрічі вони зустрілись знову. В спортзалі. Він прийшов займатися.

- Що, тобі щось підказати? – Тім потягнув Єву в тісні обійми.

- Ну якщо тобі не важко.

- Та звісно, ні.

Вони, як колись, рік тому, захоплено розмовляли та тренувались. Тім був такий милий, як тоді, в їхню першу зустріч. Все б нічого. Просто собі друзі які разом займаються в спортзалі, але від долі не втечеш. Уже через тиждень Тім почав кликати Єву тренуватись в окрему кімнату для фітнесу. Там він був ще миліший та ніжніший.

- Ходи до мене. Я скучив. – і вона не противилась його поклику, йшла в його обійми. Там було затишно та надійно. Найкраще місце у світі.

 «Чого ж не можна лишитись тут навіки?». Вона так не хотіла його відпускати.

- Ти взагалі щось їси? Така худа.

- Не подобається?

- Подобається. Не уявляю тебе, звісно, великою. Але ж ти «качок» - і дико засміявся. Дороблюй цю вправу, а я тобі поки зроблю протеїновий коктейль.

«Він вже мене коктейлями пригощає». З широкою посмішкою на обличчі Єва виконала останній підхід.

Він приніс їй коктейль та поставив на журнальний столик біля дивану. Єва сіла. Тім сів біля неї. Потім нахилився, взяв її за талію, опустив голову до її обличчя, потім нижче, ніжно поцілував у шию.

«Як це приємно… Він такий. Я… не можу передати, що зараз відчуваю». Але щось змусило її відштовхнути Тіма.

- Не потрібно.

- Що, не можна вже тебе торкнутися?

- Не можна – з хитрою усмішкою проказала Єва.

- Мені ж можна.

- Не можна.

«Навіщо я це говорю. Йому можна все… Але я маю вести себе як неприступна дівчина».

- Я зараз піду. Повернусь, а ти мені скажеш, чого не можна?

Він пішов. Єва сиділа. Пила гіркий коктейль. Гіркота охопила і її душу.

«Я не знаю, як вчиняти правильно. Якщо я дозволятиму йому це робити, буду виглядати як легкодоступна, недостойна вертихвістка. Але якщо буду викидати ці «коники» йому може здатися, що він мені не подобається. Що ж робити зараз? Він повертається».

- Ну, то що, скажеш мені?

- Скажу. Для мене це все дуже серйозно.

- Тобто для того, щоб тебе торкатися, треба зустрічатись.

- Так. – «О, невже він нарешті це скаже. Невже запропонує мені зустрічатись?» - я ж не знаю, про що ти думаєш.

«Дурепа. Навіщо я це сказала? Наавіщо? Ні… Тепер вже не забереш слова назад…».

- Ти вважаєш, що я щось погане думаю? Ясно… - і він пішов.

Єва переодягнулась, зібралась і вирушила звідти геть. Але не могла вона просто так піти. Вона покликала Тіма.

- Не ображайся. Я нічого поганого не думаю.

Він її обійняв, так ніжно, як тільки міг високий, м’язистий чоловік. Обійняв і поцілував в маківку голови. І ці дії показали більше, ніж іноді можуть розказати слова.