Глава 3.1

Заручини — справа сімейна. Інакше як пояснити те, що ретельно підготовлений сценарій, за яким був проведений не один прийом і якого беззастережно дотримувалися роками, раптово змінився. Замість того щоб гордо пройти залою до підвищення, де височіли три трони, Ергос і Валенсія завмерли просто під сходами — поруч із королем і королевою Астеллії, які вже чекали на них.

Показний спокій на обличчях гостей з іншого королівства був настільки фальшивим, що навіть найнаївніша душа зрозуміла б: вони надзвичайно стривожені. І довго гадати, чим саме, не довелося.

Наче тільки й чекаючи миті, коли зможе справити найсильніше враження, з-за їхніх спин виглянув принц. Те, що це був саме він, видавала разюча схожість із королевою Астеллії. Біляве волосся, різке, кутувате обличчя з чіткою лінією щелепи — риси, які жінці пасували не надто, зате хлопця цілком можна було б назвати вродливим… якби не одне велике «але».

— Він явно не сповна розуму, — одними губами прошепотіла Валенсія, настільки шокована, що навіть не помітила, як контроль над мімікою частково повернувся до неї.

Принц скорчив гримасу й знову сховався за спинами батьків.

— Та ви знущаєтесь! — Валенсія різко обернулася, відчуваючи, як від гніву палають щоки. — І за нього ви хочете видати мене заміж? За дивака?

— Замовкни, доню, — досить грубо обірвав її батько. Не зважаючи на те, що зілля підпорядкування вже діяло набагато слабкіше, проігнорувати наказ Валенсія не змогла. Лише безсильно відкривала і закривала рота від обурення — аж поки принц, явно її одноліток, немов зібравшись із духом, не зробив крок убік, постаючи перед нею. Він перекочувався з п’ятки на носок, і здавалося, не міг завмерти навіть на мить.

Валенсія дивилася на нього в усі очі. Кожен його жест з тріском ламав її гордість, і вона була готова благати, аби її не змушували перебувати з цим диваком в одному приміщенні. Принц то різко піднімав руки, з надмірною старанністю підтягуючи метелика — аж пальці тремтіли, то раптово робив крок уперед і так само різко зупинявся, немов наштовхувався на невидиму стіну. Широка усмішка розсікла його обличчя, очі блищали занадто яскраво, і єдиним логічним поясненням, що спадало Валенсії на думку, було: він не в ладах з головою і добряче набрався ще до початку балу.

— Його звуть Раіраннад, — з м’якою усмішкою представила сина королева Астеллії, легко вхопивши його за передпліччя.

А мене не кличте — я не прийду, — подумала Валенсія, не відводячи погляду від зелених очей Раіраннада.

Ергос перехопив руку доньки й поклав її на лікоть майбутнього нареченого. Ніби це був умовний знак, королева Кассандра підвелася зі свого місця на троні. Вона зробила крок уперед, привертаючи увагу присутніх, і, не відриваючи погляду від доньки, заговорила:

— Сьогодні, — промовила вона, — за взаємною згодою королівських домів Терондору та Астеллії ми оголошуємо про заручини Її Високості принцеси Валенсії Манор та Його Високості принца Раіраннада Кастель.

Зал вибухнув схвальним гулом, але Валенсія почула лише глухий стукіт власного серця.

— Королівство Астеллії з давніх часів є хранителем реліквій, — пролунало з іншого кінця зали. Королева Астеллії невідомо звідки дістала скриньку, відкинула кришку й показала темне каміння ювелірних прикрас, що лежали на м’якій подушці оксамиту. — Ці персні — не просто символ заручин. Вони поєднують душі пари, з’єднують серця в єдиний ритм і пов’язують життєві шляхи. Через тридцять днів зв’язок стане необоротним.

Не зважаючи на дію зілля, Валенсія різко смикнула головою в бік батька й прошепотіла одними губами:

— Лише заручини? Не переймайся, доню? — зла іронія шукала виходу, бажаючи вжалити тих, через кого вона опинилася в цій ситуації.

Раіраннад стояв поруч, усе ще широко усміхаючись, але його рухи стали ще різкішими. Раптом він вхопив Валенсію за зап’ястя й стиснув так сильно, що здавалося — кістки от-от розкришаться. Він стискав і стискав, ніби не міг послабити хватку, мов його скрутила судома.

— Обережніше… — хотіла скрикнути принцеса, але голос застряг у горлі.

Усмішка принца стала ще більш безглуздою й перекошеною. Валенсія відчувала, як від страху серце б’ється шалено, ніби вона стоїть перед скаженим звіром, який ось-ось кинеться — варто лише втратити пильність.

Ще один ривок — і холод металу торкнувся її безіменного пальця. Такий самий перстень принц, наче не маючи сил чекати, поки це зробить наречена, надів собі сам.

У ту ж мить по тілу прокотився теплий імпульс — м’який, обманливо заспокійливий. Антимагічний браслет на зап’ясті Валенсії здригнувся, ковзнув униз і з дзвоном упав на мармурову підлогу.

І водночас з тим пролунав другий дзенькіт.

На підлогу впав ще один браслет.

— Ні… — тихий скрик, що ехом відчаю підхопив Раіраннад. Погляд очі в очі, і усвідомлення накриває миттєво: вони обоє були під контролем.

Шалені оплески натовпу поглинули все. З гущі гостей пролунало впізнаване:

— Яка пара! — голос барона Суероса неможливо було переплутати.

Злий погляд короля Ергоса змусив барона закашлятися й уже менш упевнено буркнути:

— Чи така собі? Щось я не дуже впевнений.

— Перший танець заручених, — перебила підіймаючийся лепіт королева Кассандра, і тон її голосу не залишав ніякого шансу на відмову.