Вступ

— Королівство Астеллії з давніх часів є хранителем реліквій. Ці персні — не просто символ заручин. Вони поєднують душі пари, з’єднують серця в єдиний ритм і пов’язують життєві шляхи. Через тридцять днів зв’язок стане необоротним. Верхню кришку скриньки було відкинуто, аби всі, хто стояв поруч, побачили два персні з чорним камінням.

Не зважаючи на дію зілля, Валенсія різко смикнула головою в бік батька й прошепотіла одними губами:
— Лише заручини? Не переймайся, доню? — Зла іронія шукала виходу, бажаючи вжалити тих, через кого вона опинилася в цій ситуації.

Раіраннад стояв поруч, усе ще широко усміхаючись, але його рухи стали ще різкішими. Раптом він вхопив Валенсію за зап’ястя й стиснув так сильно, що здавалося — кістки от-от розкришаться. Він стискав і стискав, ніби не міг послабити хватку, мов його скрутила судома.

— Обережніше… — хотіла скрикнути принцеса, але голос застряг у горлі.

Усмішка принца стала ще більш безглуздою й перекошеною. Валенсія відчувала, як від страху серце б’ється шалено, ніби вона стоїть перед скаженим звіром, який ось-ось кинеться — варто лише втратити пильність.

Ще один ривок — і холод металу торкнувся її безіменного пальця. Такий самий перстень принц, наче не маючи сил чекати, поки це зробить наречена, надів собі сам.

У ту ж мить по тілу прокотився теплий імпульс — м’який, обманливо заспокійливий. Антимагічний браслет на зап’ясті Валенсії здригнувся, ковзнув униз і з дзвоном упав на мармурову підлогу.

І водночас з тим пролунав другий дзенькіт.
На підлогу впав ще один браслет.