Розділ 18.

Чиста постіль ліжка та гаряча ванна перед цим, остаточно привели мене до тями. Відчула, як сили повертаються. Міт відвіз мене додому та передав у турботливі руки Рози. Психологічно невзмозі була сьогодні вести світські бесіди. Головне, що він нарешті повернувся живий і здоровий, а про решту поговоримо потім. Швидко поцілувавши його на останок – спровадила додому. Темна ніч була за вікном, але від надлишку емоцій сну не було ні в одному оці. Зненацька почула, як хтось кидається камінчиками у моє вікно. Вибігла на балкон та побачила унизу Мілену. Тягнути її на постільній білизні сьогодні не було сил, тож вирішила ризикнути і впустила сестру через вхідні двері. Вона тихцем кинулась мені на шию. Потім ми навшпиньках пробрались до моєї кімнати.

- Що трапилось? – схвильовано питала мене Мілена. – Я ледь з розуму не зійшла, коли приїхав Вільям та став питати чи не було тут тебе. Сказав, що ти зникла!

- Так, було діло, - похмуро відповіла їй. Швидко все переповіла, споглядаючи, як лице сестри блідне та видовжується від здивування.

- Тобто Аррам подумав, що полонив мене?

- Так, цей покидьок все прорахував, крім одного, що ми в останню ніч поміняємось місцями знову.

- Я не знаю чи справилась би з ним та чи витримала усе це. Я не така сильна! - злякано шепотіла вона.

- Нам пощастило, що це все випало на мою долю. – погодилась з сестрою.- Більше не хочу про це говорити. Як там батьки, Тобіас і Фетіма?

- Мати твоя злягла, через новину, що ти зникла, - сумно повідомила сестра.- Саме тому я й прийшла, щоб хоч щось про тебе дізнатись.

- Я піду до неї! – ствердно поглянула на Мілену.

- Ні, Силено! Ти ще не оговталась від пережитого!

- Я почуваю себе цілком задовільно, отож-бо роздягайся! – скомандувала сестрі.

Вона ще довго мене умовляла, але ці вмовляння лише дратували. Тож їй нічого не залишилось, крім як погодитись. Ми швидко переодягнулись й знову обмінялись місцями. Мілена уклалась у моє ліжко, а я перелізла через балкон і чимдуж майнула до батьків.

Зранку у мене був гарний настрій, бо тепер могла не переживати. Сестра пішла до батьків, а я зможу поніжитись у принадах багатого життя. Все ж значно краще, коли ти живеш у гарному великому будинку з обслугою, носиш ошатний одяг, коли тобі щодня роблять гарні зачіски і ти абсолютно не переймаєшся чи не голодуватимеш завтра. Навіть не помітила, коли звикла до «багатого» життя. Мабуть, правду кажуть, що до хорошого звикаєш швидко.

Я вже давно прокинулась та снідала кавою зі свіжо-випеченим тістечком, коли у кімнату зайшла Одетта, повідомивши, що унизу на мене чекає кур'єр з пакунком. Він відмовляється передавати його будь-кому іншому, окрім маркізи, оскільки це була пряма вказівка відправника.  З нетерпінням, швидко спустилась додолу. Кур'єр вклонився та передав велику квадратну коробку. Я подякувала, попросивши Одетту розрахуватись з ним. Кур'єр заперечив, зазначивши, що з ним уже розрахувались. Він поспішно відкланявся та пішов.

Занесла коробку до вітальні і розпакувала. Там виявився великий букет червоних троянд у старовинній вазі. Взагалі-то мені більше до вподоби білі троянди, але Силені подобаються саме червоні. Не втрималась – занурилась носом і вдихнула чарівний аромат квітів. Відхилилась, лише зараз побачила маленьку картку із написом: «Коханій!». Серце шалено затріпотіло від напливу емоцій та адреналіну. Чомусь була упевнена, що їх прислав саме Ротхан. Міт був менш романтичний і не здатний на такі вчинки. Проте схвилював мене не стільки букет, скільки сам напис. Це ж виходить, що він мене кохає! Чи Силену? Та ні, саме мене! Серце не може брехати, відчувала, що Ротхану я дуже небайдужа. Мабуть, після того, як він ледь не втратив мене, точніше Силену, вирішив зізнатись у коханні! Зважаючи на вчорашні події, щось таке можна було він нього й очікувати. Моїй радості не було меж. Я стрибала і крутилась по вітальні. Вийняла букет та поставила його посеред столу.

Швидко одягнула гарну зелену сукню й поїхала до палацу. За цих кілька днів дуже скучила за Ротханом.  Тепер мріяла швидше його обійняти, опинитись у таких звичних тепер обіймах, відчути його запах. Дорогою до палацу, ледь не хвилини рахувала, до нашої зустрічі. Радість переповнювала мене.

Знайшла їх із Мітом у кабінеті Ротхана.

- Силено! – радісно підвівся Міт на зустріч.

Я швидко обійшла його, ледь схиливши голову і кинулась в обійми Ротхана, який теж розкрив руки. Нічого з собою вдіяти не змогла, навіть не засоромилась через те, що на нас споглядає чародій. Ротхан міцно огорнув мене в обіймах та лагідно посміхнувся.

- Силено, дівчинко, моя! Який я радий, що ти нарешті повернулась до мене!

- Я теж сумувала за тобою! - радісно поглянула йому у очі.

- Я перепрошую, але давайте, нарешті, вияснимо нашу ситуацію!- гаркнув невдоволений, зблідлий Міт.

Відпустила Ротхана та поглянула на роздратованого чародія. Він міцно стиснув кулаки і виглядав дуже злючим. Перехопивши мій погляд на своїх руках, він заклав їх за спину.

- Що виясняти? – здивовано поглянув на нього Ротхан. – Ти сам бачив- Силена обрала, мене! Так, люба? – він, із німим обожнюванням, дивився на мене.

- Зачекай, Ротхане, - Міт заперечно виставив одну руку уперед, - але перед моїм від'їздом ми бачились з Силеною, тому я був упевнений, що вона обрала мене. Вчора теж… - він не закінчив думки, спохватився на пів слові.