Розділ 14.

Я літала на крилах кохання, що заполонило моє серце і душу. Уже чотири дні жила, як у казці, поруч коханого чоловіка та сестри. Ротхан займав весь мій вільний час удень. Він часто приїжджав з візитом, а іноді я їхала до нього. За ці дні зрозуміла, що остаточно закохалась. Як можна було не закохатись у вихованого, порядного, веселого, доброзичливого юнака? Жахала лише одна думка – стати імператрицею. От якби Ротхан був звичайним парубком і ми змогли б прожити просте людське життя, десь на околиці міста. Мали б звичайну роботу, сім'ю і своє тихе щастя, сховане від чужих заздрісних очей. Але Ротхан – імператор, тому завжди буде на видноті. Усюди його, а якщо я стану дружиною-імператрицею, то і мене, супроводжуватимуть незримі, заздрісні очі, охочих до влади. Така ноша обтяжувала та трохи гнітила мої радісні пориви. Я сумнівалась, боялась, але кохала Ротхана по-справжньому, тому намагалась змиритись із думкою, що самі боги обрали таку долю. Те, що саме він мій суджений не викликало тепер сумнівів ні у мені, ні у сестри. Вночі ці тривожні думки відступали завдяки Силені. Вона приходила і навчала мене танцювати, елементарним правилам етикету, розповідала дещо із того, чого навчав її Міт. Під час цих навчань ми багато сміялись (особливо, коли танцювали у парі і Силена була партнером), говорили та весело проводили час. Правда після таких нічних посиденьок, на ранок не дуже хотілось підніматись із ліжка, але доводилось. Та це не дуже мене засмучувало. Монастирське життя привчило до вранішніх підйомів та браку сну. Там ми допізна працювали, а піднімались, коли ще сонце навіть не зійшло. Я взагалі б залюбки не спала, якби могла, заради спілкування із сестрою. Та завжди підбадьорювала мене та надавала упевненості. Поруч з Ротханом і Силеною, нарешті, моє життя набуло сенсу, стало повноцінним.

Сьогодні вирішила приїхати до Ротхана у палац. Я скучила за ним. Не бачила його лише одну ніч, а вже сумувала. Зайшла у кабінет, як зазвичай, але його там не було. Замість нього зустріла другого радника Аррама, якого вже знала, та біляву дівчину.

- Доброго ранку, другий раднику, - приязно привіталась із ним, схилившись у кніксені.

Радник чомусь здивовано підвів брову.

- Доброго ранку, маркізо! - посміхнувся мені у відповідь. – Бачу Ви сьогодні у гарному настрої!

- Так, раднику, - погодилась, посміхаючись. – День сьогодні сонячний, теплий, то чому не радіти?

- Радий за Вас, маркізо, - доброзичливо сказав Аррам. – Дуже важливо вміти насолоджуватись простими речами, відволікатись, особливо Вам, майбутній імператриці. Двірцеві справи вельми монотонні і часто вганяють у поганий настрій, тому гарний настрій для вас - це запорука міцного здоров'я.

- Так, - погодилась з ним.- Ви праві другий раднику, дякую, що звернули на це мою увагу. Намагатимусь і надалі дослухатись до Ваших порад.

Радник знову здивувався, але промовчав. Я ж перевела погляд на дівчину, що стояла поруч.

- Ви не представите нас, Арраме, - звернулась до нього.

- Так, звичайно, маркізо, - це моя дочка Ядвіга.

- Ми знайомі, маркізо, - здивувалась дівчина, - я була у Вас нещодавно  на прийомі.

Трясця! Силена говорила, що влаштовувала прийом і саме там познайомилась з Ольгемою, Римою та Амалією. Про Ядвігу вона не згадувала. Мабуть, сестра просто тоді не звернула на неї увагу. Треба викручуватись.

- Точно! - зробила радісне обличчя. – Я ж думаю, що десь я Вас уже бачила раніше!

- Ми тоді не встигли тісно поспілкуватись і здружитись. Було забагато інших дівчат, охочих до Вашої уваги, - приязно посміхнулась мені Ядвіга.

- Зате тепер, ми маємо нагоду подружитись! - радісно сказала їй.

- Матиму за честь бути Вашою подругою!- зраділа дівчина і присіла у кніксені.

- Дякую, маркізо. Ви зробили мене щасливим, - радісно промовив Аррам.-  Бути подругою майбутньої імператриці - це велика шана для моєї доньки, як і для всієї сім'ї! 

- Доброго дня, Арраме, Ядвіго!- привітався Ротхан, зайшовши у кабінет. Радник шанобливо вклонився, Ядвіга присіла у кніксені. Ротхан підійшов до мене і поцілував мою руку. - Силено, вітаю, радий тебе бачити!

- Я теж рада нашій зустрічі, Ротхане!- присіла у вітальному кніксені.

- Сьогодні гарна погода і я хотів би прогулятись з тобою верхи по палацовому саду, - посміхнувся мені. Потім поглянув на другого радника. –  Сьогоднішні справи ми залишимо на потім. Ви не проти?

- Звичайно, імператоре, як скажете. Справи можуть почекати, - шанобливо відповів Аррам.

- Для чого залишати державні справи заради мене? – сполохано звернулась до Ротхана. Я зовсім не вміла їздити верхи і хотіла відволікти увагу Ротхана від цього факту, тому швидко придумала, як це зробити. – Ви можете скласти нам компанію, - звернулась до Аррама і Ядвіги.- Таким чином ви зможете обговорити справи, а ми з Ядвігою більш тісніше поспілкуватись.

- Так, це гарна ідея! – весело підтримав мене Ротхан.

- Для нас буде дуже приємно супроводжувати вас на прогулянці!- розтягнувся Аррам у задоволеній посмішці.

Коні лякали мене. Величні, горді створіння – вселяли страх. Діватись нікуди. Доведеться зважитись на цю прогулянку верхи. Силена добре їздила на конях, я ж ні, тому з острахом розглядала молоду білу кобилу із жіночим сідлом. Ротхан помітив мій нервовий стан, тому здивувався.