Розділ 9.

Храмовий дзвін розбудив мене до вранішньої молитви. Швидко піднялася та попрямувала до невеликого дзеркала на столі. Дзеркало – це була єдина розкіш у моїй келії. Оглянула сірі стіни. У кімнаті було невеличке вікно, що пропускало ледь зайнявшийся світанок. Просте ліжко, стілець і стіл зі стільчиком. Швидко заплела косу та заклала її на голові, пришпиливши шпильками. Я поки, ще не жриця, лише послушниця, тому волосся маю закладати. Стягнула сорочку, обережно склавши її на стільчик поруч. Потягнулась за простою сірою сукнею, оскільки біла була доступна лише тим, хто пройшов посвячення. За місяць, я одягну білу сукню і назавжди залишусь служити богині кохання Імайрі. Смішно, але богині кохання завжди служили лише незаймані дівчата. Я ніколи не задумувалась чому так, приймала це як дійсність та невідворотність мого існування. Іншого життя і вибору у мене не було, як і сім'ї. Домом мені багато років був монастир, а сім'ю заміняла мені матінка Айра та інші дівчата. Проте я не жалілась. Служити богині - це не найгірша доля, яка мене могла спіткати. Коли від пропасниці, що лютувала багато років назад померли мої батьки, то сільські люди привели мене трирічну сюди. Тепер бути жрицею у цих стінах – моя доля. Мимоволі поглянула на себе у дзеркало. Раптово погляд зачепився за те, чого ще вчора не було – зелена лоза із нерозпущеним бутоном квітки красувалась на моєму боку. Вона починалась на  ребрах і закінчувалась біля грудей. О боги, що це? Потерла рукою, стала ближче до вікна – не сходить. Впала оголена на коліна і стала молитись богині. Що за знак? Мною трусило, як від пропасниці. В кімнаті було холодно. Камін, який запалила вчора уже погас, а розтопити знову його могла лише ввечері – такі правила. Зараз же мала йти у купальню, де всі дівчата і жриці здійснювали ранкове омивання. Як тепер я там роздягнуся? Усі побачать! Встала, поглянула – лоза не зникла. Надягнула плаття і сіла на ліжко. Знову почала молитись богині, проте та ніколи не відповідала, не відповіла і зараз. До купальні так і не пішла, дочекалась часу, коли потрібно було йти на вранішню молитву.  

Молилися жриці і дівчата, що ними не були, у великій холодній залі. Нас, окрім чотирьох жриць, тут було сімнадцять, різного віку. Я була одна з найстарших, бо храм був побудований імператором двадцять років тому. Матінка казала, що саме тоді на нього зійшло благословення богів і він вирішив віддячити богині кохання. Не знаю точно у чому полягало те благословення, але була вдячна імператору за цей притулок і дах над головою. Усі стояли біля алтаря та молились, запалюючи пахучі трави. Фрукти для богині теж уже були підготовані та викладені поруч нього.

- У тебе все гаразд? – запитала мене Фетіма – дівчина, що стала мені сестрою. Ми були однолітки і майже одночасно потрапили до монастиря. За ці роки здружились та разом готувались до обряду посвячення.  Фетіма була білявкою зі жвавими зеленими очима, веселим характером та доброю душею. Вона завжди намагалась бути поруч, хоч дружні відносини тут були заборонені. Тому дівчина просто підійшла і стала біля мене.

- Так, - ствердно сказала їй.

Подумала, що про лозу розповім пізніше, коли нас відправлять на кухню, допомагати кухарці. Це був щоденний наш обов'язок і послух. Хтось прибирав у келіях і храмі, хтось порався на присадибних ділянках і саду, а ми були на кухні. Кухарка була доброю жінкою та тихцем нас підгодовувала. Хоч це був і гріх, але напів голод був сильніший, ніж страх порушити устої монастиря. Годували нас лише один раз на день в обід і все. Тому послух на кухні –це була наша з подругою привілегія. Ми з Фетімою підтримували одна одну у скрутні години послуху та таємно розмовляли, коли ніхто нас не бачив. Я довіряла їй, а вона мені. Довіра була головною у наших стосунках. Говорити з кимось тут теж було заборонено. Лише мовчазний послух та щоденні молитви. Сумно, тяжко, але іншого життя ми не знали.

Коли обряд скінчився, я полегшено видихнула і вже попрямувала за Фетімою на кухню. Раптово, мене спинив голос матінки Айри.

- Мілено, іди за мною, - твердо сказала воно глянувши на мене.

Завжди боялась її, коли вона до мене зверталась. Так, вона була сувора та не терпіла порушення правил монастиря, але разом з тим, ніколи мене не карала, якщо я десь щось неправильно робила. З усіх послушниць саме мене вона виокремлювала найбільше. Фетіма навіть якось зізналась мені, що іноді заздрить таким з нею відносинам. Інших дівчат за мілкі погрішності відправляли до кімнати усамітнення без води та їжі  на кілька днів. Мене ж ця участь досі обходила стороною.

- Що трапилось? – уважно поглянула на мене матінка Айра. Вона була тут головною жрицею і настоятелькою монастиря. – Ти зранку, вперше за весь час перебування тут, не прийшла до купальні. – Її голос зараз звучав сталево-холодно. Худенька, білява жінка з довгим волоссям і нігтями, зараз не здавалась мені такою лагідною, як колись у дитинстві. Взагалі за останні роки ми значно з нею віддалились одна від одної, а колись Айра замінила мені матір. З самого початку, я тяжко звикала до нової оселі і постійно плакала, казала, що хочу додому. Кілька років її терпіння та лагідних розмов, надали мені впевненість, що нічого просто так у цьому світі не відбувається. Якщо я потрапила сюди, отже на те була воля богів і зокрема богині Імайри. Від її слів страх пройшовся моїм тілом. Проте, збрехати я не могла.

- Мілено, що трапилось? Розповідай, - запитала ще раз Айра.

- Матінко, благаю, допоможіть, - я впала на коліна і склала руки у благальному жесті. Сльози почали накочуватись на очі.

- Дитино, не хвилюйся, звичайно я допоможу, - уже лагідніше та стурбовано поглянула не мене Айра.