Любов на смертному одрі
Частина третя. Кінець.
Я дуже рідко встаю з ліжка, а коли все ж роблю це, то в мене скажено паморочиться голова.
У мене болять руки і ноги, але дуже часто я їх просто не відчуваю. Їх у мене наче й немає.
— Йому потрібна була твоя згода. Він витратив на тебе достобіса часу, — говорить мені Леля, коли приходить до свого Пана.
Вона йому точно не внучка. А ще я не знаю хто він.
Я знаю лише те, що з мене втікає життя. Хвилини, години, дні, тижні, роки. Я добровільно все віддаю йому. Він обіцяв, що візьме рівно стільки скільки треба. Казав, що зупинить це, коли відмотає свій час назад, років до сорока . Зараз йому на вигляд не більше тридцяти і він не збирається зупинятися.
Мені не хочеться говорити. Не хочеться думати. Не хочеться їсти. Я вже не можу сидіти, тому вони вдвох обмощують мене подушками та по черзі годують.
Мені ще рано помирати, але я обов'язково помру. Я дуже багато сплю.
Цікаво, як я виглядаю? І чи поділиться зі мною мій коханий архіваріус своїми таємницями, перш ніж все закінчиться?
#4211 в Любовні романи
#997 в Короткий любовний роман
#259 в Містика/Жахи
Відредаговано: 20.07.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
