Частина 35

Сонце вже перехилилося за полудень, залишаючи на гарячій дорозі густі плями тіні від акацій. Розмова зі Свєтою наче зняла з плечей важкий камінь, але попереду був вечір, а разом із ним - нова дискотека, на якій мало вирішитися чимало.

Дівчата зайшли в прохолодну кімнату, де пахло старими журналами, розпеченим на сонці шифером і легким шлейфом дешевих парфумів. Часу до вечора залишалося достатньо, але думки про те, що сьогодні знову доведеться обирати, триматися на чиємусь боці чи просто плисти за течією, не давали спокою.

- Знаєш що? - раптом порушила мовчанку Свєта, падаючи на ліжко й закинувши руки за голову. - Якщо ти вирішила щодо Ігоря, то тобі треба терміново вирішити й те, що ти скажеш Вові. Бо він явно не з тих, хто просто так здасться або зробить вигляд, що нічого не було. Тим паче після того, як ви вдвох під зорями розмовляли.

Юля різко зупинилася біля вікна, дивлячись на сусідський город. У грудях знову кольнуло - цього разу від неприємного передчуття. Вова був зовсім іншим: спокійним, надійним, із тим особливим поглядом, від якого чомусь теж завмирало серце, хай і по-іншому. Робити комусь боляче зовсім не хотілося.

- А я нічого йому не обіцяла, - тихо відказала вона, хоча сама розуміла, як слабко це звучить.

- Обіцяла чи ні, а погляд твій він бачив, - зітхнула Свєта, підводячись. - Добре, до вечора ще є час. Пішли краще допоможемо мамі з отими банками, бо якщо вона прийде й побачить, що ми тут байдикуємо, нам обом перепаде не менше, ніж у тому клубі.

Юля кивнула, але відчуття того, що шторм лише наближається, не зникало.

Юля тільки легковажно махнула рукою - мовляв, будь що буде, - і разом зі Свєтою попрямувала на літню кухню до тітки Валі. У серці все ще бриніло солодке передчуття вечора, а думки про Вову вона вирішила просто відкласти «на потім», сподіваючись, що проблема якось розв'яжеться сама собою.

Але сільське літо живе за своїми законами, і таємниці тут довго не ховаються.

Наступні кілька годин пролетіли в турботах: дзенькіт скляних банок, гаряча пара від розсолу та нескінченні розповіді тітки Валі про те, «як воно колись було в їхні роки». Юля намагалася допомагати бадьоро, але думки то й річ поверталися до вечора. Навіть запах аджики та свіжого окропу здавався тепер передвісником чогось грандіозного.

Коли сонце почало повільно котитися за обрій, фарбуючи небо в рожево-зогріті барви, дівчата нарешті вивільнилися. У кімнаті панувала напівтемрява й легка прохолода. Почалися традиційні переддискотечні збори: перебирання невеликого гардероба, пошуки «того самого» топа, нервове фарбування війок перед крихітним дзеркалом і позичання одне в одної сережок.

- Ну що, готова до бою? - усміхнулася Свєта, затягуючи хвіст на голові й критично оглядаючи Юлю.

Юля глибоко вдихнула, дивлячись на своє відображення. Виглядала вона чудово, а тривога десь зачаїлася на самісінькому дні душі, проте бажання побачити Ігоря перемагало все.

План був простий: увімкнути всю свою чарівність, зробити невинні очі і збити дорослих з пантелику шквалом прохань, щоб ті навіть не встигли як слід засумніватися.

Вони зазирнули до прохолодної кімнати, де пахло свіжою випічкою та літніми травами. Тітка Валя якраз протирала стіл, критично оглядаючи порядок.

 - Ттьотю Валь, - почала Юля найлагіднішим і найзалежнішим голосом, стаючи в порозі й з надією дивлячись на жінку. - Ми тут порадились... Короче, відпустіть нас сьогодні на дискотеку! Ну будь ласка. До одинадцятої вечора! Ми будемо дуже-дуже тихо й акуратно.

Тітка Валя зупинилася, повільно обернулася до дівчат і важко зітхнула, склавши руки на грудях. Вона уважно окинула поглядом Юлю - особливо те місце, де ще нещодавно красувався злощасний фінгал.

- І знов прийдете з синяками? - скептично спитала тітка Валя, скеровуючи на племінницю суворий, але наскрізь пронизливий погляд. - Може, ще дома посидите, заживете як слід? Куди вам шастати.

- Ма, ти чого! - обурено вигукнула Свєта, підступаючи ближче і беручи матір за руку. - Око вже норм! Ти ж сама бачила, синці майже зійшли, ми ж замазали все ідеально!

- Еге ж, тітко Валь, ніхто й не помітить нічого, - підтримала її Юля, роблячи крок уперед і благально складаючи долоні на грудях. - Ну будь ласка... Ми ж тільки на годинку-дві, повітрою подихати, музику послухати. Ми ні в які історії більше не вліземо, чесне слово!

Тітка Валя ще кілька секунд мовчки дивилася на них, намагаючись зберегти суворий вигляд, але куточки її губ уже почали зрадливо тремтіти в усмішці.

Тьотя Валя ще з хвилину пильно дивилася на них, оцінюючи всі «за» і «проти», а потім усе ж таки махнула рукою, здаючись під їхнім натиском.

- Ой, горе ви моє... Ну добре, до одинадцятої вечора, але ні хвилиною пізніше! - суворо наставила вона вказівний палець. - Запізнитесь хоча б на п'ять хвилин - наступного разу взагалі з двору не вийдете, зрозуміло?

- Ура! Тітко Валь, ви найкраща! - заволала Юля, ледь не кидаючись їй на шию від щастя.

- Все-все, ідіть уже, поки я не передумала, - з усмішкою відповіла жінка, хитаючи головою.

Не гаючи ні секунди, дівчата вилетіли з кухні назад у кімнату. Тепер залишалося найголовніше: фінальні штрихи перед дзеркалом і можна було вирушати до клубу, де на них уже чекав вечір, повний несподіванок.