Частина 34

Ранок розпочався напрочуд добре. Юля прокинулася, солодко потягнулася і першим ділом побігла до дзеркала, щоб перевірити обличчя. Вона обережно торкнулася пальцями скули - ну слава Богу! Після позавчорашньої бійки в клубі, де їй випадково перепало в загальній штовханині, від страшного синяка майже нічого не залишилося. Методи тітки Валі виявилися на диво дієвими: фінгал майже зійшов, залишився лише ледь помітний жовтуватий слід. Юля задоволено посміхнулася своєму відображенню - можна було спокійно виходити на люди.

Часу гаяти не хотілося. Накинувши легкий сарафан, вона швидко вискочила на вулицю і побігла до тітки Валі, щоб щиро подякувати за вчорашню рятівну допомогу з тим синяком.

Вона вже поверталася назад, задоволена і весела, як раптом біля самої хвіртки бабусиної хати її наздогнала захекана Світлана. Вона схопила її за руку і тривожно випалила:

- Юль, там Ігор тебе біля паркану гукає!

Юля обережно визирнула з-за кутка хати - так, щоб самій його бачити, а собі лишитися непоміченою з боку вулиці. Ігор стояв біля паркану, спираючись на свій велосипед, з трохи насупленими бровами. Юля відчула, як легка ранкова безтурботність миттєво зникає, поступаючись місцем звичному напруженню. Вона кинула швидкий погляд на Свєту, яка лиш винувато розвела руками, мовляв: «Ну я незнаю що робить».

Всередині все затремтіло від гарячої, пташиної хвилі радості - Ігор прийшов сам, першим! Вона так за ним скучила за ці дні, що їй неймовірно хотілося кинутися до хвіртки прямо зараз, вибігти йому назустріч, забувши про все на світі.

Але потім вона згадала про своє око. Тітки Валині народні мазі творили дива, але той клятий залишок фінгала все ще просвічувався жовтуватою плямою. Показатися йому ось так, з міткою від клубно бійки? Ні за що. Гордість і жіноча сором'язливість миттєво взяли гору над палким бажанням кинутися в обійми.

Юля швидко схопила Свєту за плече і затараторила пошепки:

- Свєт, благаю! Скажи, що я трохи зайнята, вийду хвилин за двадцять. Хай або почекає, або їде по своїх справах, якщо не хоче чекати.

Вона вже розверталася і бігла до хати, але на ходу обернулася й крикнула подрузі:

- А потім біжи до мене в кімнату, треба терміново замазати залишки цього фінгала! Не можу ж я перед ним така світитися!

Світлана залетіла в кімнату слідом за Юлею, зачинивши за собою двері. На ліжку миттєво опинився весь їхній скромний арсенал: старий тональний крем, розбита пудра, кілька тюбиків із якимись кремами та пара ватних дисків.

Вони схилилися над дзеркалом, як дві змовниці перед важливою операцією. Свєта акуратно, шар за шаром, наносила маскувальні засоби на злощасну скулу, намагаючись повністю приховати той самий жовтуватий слід.

- Як він відреагував? - спитала Юля, намагаючись сидіти рівно і не кліпати занадто сильно, доки подруга розтушовувала пудру.

- Та нормально відреагував, - зосереджено бубнявила Свєта, придивляючись до результату під різними кутами. - Сказав, що буде чекати й нікуди не поїде. Навіть з велосипеда злазив, сперся на раму, мовляв, хоч півдня стоятиму.

Юля відчула, як серце знову зробило солодкий кувирок, а на обличчі розпливлася щаслива усмішка.

- Блін, який він умничка... - тихо пролунало в кімнаті, і в цьому голосі було стільки полегшення й ніжності, що Свєта лише виразно закотила очі, ховаючи усмішку.

Ще кілька швидких штрихів, остання перевірка в дзеркалі - від синяка не лишилося й сліду, обличчя виглядало свіжим і бездоганним. Привівши себе в порядок і кинувши на Свєту вдячний погляд, Юля глибоко вдихнула, розправила плечі й упевнено вийшла з двору, де на неї біля хвіртки чекав Ігор.

Ігор чекав біля хвіртки, як і обіцяв: котив велосипед поруч із собою, час від часу ногою підчіплюючи дрібні камінці на дорозі. Угледівши Юлю, він одразу випрямився, а на засмаглому обличчі спалахнула та сама звична, тепла усмішка, через яку вона й втрачала голову.

- Ну нарешті, - кинув він, злегка примружившись від яскравого сонця. - Я вже думав, ти не хочеш мене бачити.

Юля відчула, як легкий рум'янець заливає щоки - чи то від швидкого бігу з косметикою, чи від його погляду, який зараз здавався особливо уважним. Але завдяки Свєті обличчя було ідеальним, і жодних слідів недавньої клубної драми чи ранкової паніки він не помітив.

- І тобі привіт, - сказала вона з легким викликом, підходячи ближче й спираючись плечем про хвіртку.

Юля затамувала подих. Усередині все знову затремтіло - і той вчорашній вечір із Вовою під зорями, і розмова про сузір'я на мить промайнули в голові гострим, болісним спалахом. Але тут, поруч з Ігорем, під цим яскравим полуденним сонцем, усе інше наче відступило на другий план, втрачаючи вагу.

- Їдемо на пляж, - коротко й беззаперечно сказав він, киваючи на багажник велосипеда.

- Я б залюбки, але - Юля відсахнулася від багажника, згадавши суворі правила бабусі Каті. - По-перше, мені ще у дорослих треба відпроситися. А по-друге, ти ж знаєш  саму мене на цілий день ніхто не відпустить.

Ігор з досадою насупив брови і поставив велосипед на підніжку, спираючись рукою на кермо.

- Окей, давай хоч на лавочку присядемо, бо в мене розмова до тебе.