Частина 31

Прохолодний сирний компрес трохи заспокоїв пульсуючий біль, але думки про те, як тепер з'явитися на людях - а головне, перед Ігорем - не давали Юлі спокою.

Сидіти вдома, поки десь там вирує життя, дискотеки й зустрічі, здавалося справжнім покаранням. Але перспектива світити на всю сільську вулицю фіолетовим лівим оком лякала ще більше.

- Ну що, затягнуло трохи? - тьотя Валя критично оглянула своє творіння, обережно притримуючи марлю на Юлиній щоці. - Походиш так з пів години, потім змиємо і натремо настоєм. А ти, Світко, не засидайся тут, іди допоможи Андрію з двором, бо скоро полудень, а кури не годувані.

Світлана зітхнула, але сперечатися не стала - авторитет мами зараз був непохитним, як ніколи. Андрій теж поквапливо підхопився з-за столу, радіючи, що увага грози місцевого розливу переключилася на інші справи.

Юля залишилася сидіти на кухні наодинці зі своїми роздумами. У хаті стояла тиша, порушувана лише цоканням старого настінного годинника та шумом вітру за вікном. Вона обережно торкнулася пальцями краю марлевої пов'язки.

У голові крутилося одне й те саме питання: що скаже Ігор, коли побачить її? Чи дізнається він взагалі про те, що сталося?

Хотілося вірити, що ні. Хотілося вірити, що його відсутність біля клубу мала якесь важливе пояснення, а не те, про що болісно шепотів внутрішній голос.

Тьотя Валя тим часом поралася біля печі, і раптом обернулася до Юлі:

- Знаєш що, дівчиско? - рішуче мовила вона, витираючи руки об рушник. - Сидіти тут і киснути ти все одно не будеш. Якщо за три дні синяк повністю не зійде, придумаємо щось інше. У мене в коморі десь лежали старі сонцезахисні окуляри - великі такі, чорні, на пів обличчя. Натягнеш їх, скажеш, що модний столичний тренд і нове міське віяння. Або що зіркою стала. Головне - носа не опускати.

Юля несподівано для себе хмикнула крізь біль. У цьому була вся тьотя Валя - з будь-якої безвихідної ситуації вона знайде вихід, навіть якщо для цього доведеться переконати пів села, що носіння темних окулярів у похмуру погоду - це останній піск моди.

- Добре, тьотю Валю, - тихо відповіла Юля, відчуваючи, як усередині потроху відпускає напруга. – Будемо вважати, що я тепер засекречений агент.

- От і чудово, - задоволено кивнула жінка. - А тепер знімай свій компрес, час промивати обличчя.

- Так, агенте секретний, розкачки в нас немає, - безапеляційно заявила тьотя Валя, зриваючи з Юлиної щоки марлю. - Компрес своє відпрацював, набряк трохи спав, а тепер час переходити до трудової терапії. Город і господарство чекають!

За хвилину на кухню зазирнула Світлана, витираючи руки об рушник, і одразу зрозуміла по обличчю, що ніякого відпочинку їм не світить.

- Слухайте моє бойове завдання на першу половину дня, - скомандувала тьотя Валя, окинувши дівчат суворим, але справедливим поглядом. - Спочатку йдете на город - треба вирвати бур'ян між рядами буряків, поки сонце ще не надто пекло. А як закінчите з городом... берете граблі, відра і йдете вичищати хлів. Бо там уже свині самі скоро почнуть на нас скаржитися!

Світлана вирячила очі й ледь не задихнулася від обурення:

- Мам! Ти серйозно?! У мене ж манікюр! І взагалі, ми тут жертви нападу, нас Катька ледь не вбила, а ти нас на каторгу в хлів?!

- А хто казав, що бути героїнями легко? - єхидно відрізала тьотя Валя, вже набираючи в миску води для вмивання. - Зате від фізичної праці всі дурні думки з голови вивітрюються миттєво. Зробите все чітко й швидко - а от після ситного обіду я влаштовуюсь водієм нашого тарантаса, і всі їдемо на берег! Будете відмиватися від городньої землі, гною і всіх своїх підліткових страждань.

Перспектива опинитися на прохолодному березі спрацювала краще за будь-які вмовляння. Дівчата переглянулися й зрозуміли, що сперечатися з тьотю Валею - собі дорожче.

За годину вони вже стояли на безкрайніх грядках під палючим сонцем. Юля завбачливо натягнула на голову старого солом'яного капелюха з широкими полями, намагаючись хоч трохи прикрити синець на щоці від сторонніх очей, хоча в розпал городньої роботи про це думати вже не залишалося часу. Полоти буряки з болючою півдозою на обличчі було ще тим «задоволенням», але компанія Світлани та спільні жарти швидко перетворили покарання на комічне випробування.

А потім настав час другої частини «спецоперації» - хліва. Запах там стояв такий специфічний і густий, що довелося зав'язати обличчя хустками, мов справжнім бандитам із дикого заходу. Андрій, який намагався було сховатися в саду, був швидко мобілізований тьотєю Валею в помічники з вивезення тачок із гноєм, тож робота кипіла так, що аж гуло. Вони сміялися з кожного незграбного руху, відмахувалися від мух і згадували вчорашню бійку з Катькою так, ніби це було кіно, а не реальність.

Нарешті, коли сонце вже почало хилитися до обідньої спеки, всі будівельні й городні подвиги завершилися. Після ситного гарячого обіду на подвір'ї на них уже чекав старий, але вірний жигуль.

- Ану залізайте, бунтарі! - скомандувала тьотя Валя, заводячи двигун із таким виглядом, ніби вона особисто веде команду на парад перемоги. - Їдемо на берег, де вода чиста і прохолодна. Будемо змивати з себе все сільське минуле і готуватися до вечора. Хто знає, може, там на нас хтось уже й чекає...

Юля, сидячи в тіні машини й намагаючись сховати обличчя під капелюхом, раптом відчула, як серце знову кольнуло приємним передчуттям. Чи з'явиться там Ігор? Чи дізнався він про те, що сталося? Відповідь на це питання мала вирішитися вже за кілька годин на річці.