Частина 19

Сміх ще довго відлунював над водою, а коли сонце почало хилитися до обрію, фарбуючи море у м’які золотисті відтінки, вони нарешті вибралися на берег, зовсім знесилені, але з приємним відчуттям втоми в м’язах.

Даня, весь у піску, побіг до батьків, тягнучи за собою свій пошматований скарб, а Максим підвівся і неквапливо рушив у їхній бік. Він зупинився на кілька метрів від Юлі та Іришки, підчепив носком сандаля свій рушник і кинув короткий погляд на Юлю.

- Непогано ви сьогодні попірнали, - кинув він, і в його голосі вперше за цей день почулася нотка справжнього інтересу, а не звичної підліткової зверхності. - Я думав, ця «бурбилка» розвалиться ще на першій хвилині.

Юля, викручуючи мокре волосся, лише коротко посміхнулася у відповідь. Вона помітила, як Максим на мить затримав погляд на її обличчі, наче намагаючись зрозуміти, чому вона була такою відстороненою до цього моменту.

- Це справа техніки, Максе, - відказала Іришка, витираючись рушником. - Наступного разу спробуй з нами, якщо, звісно, не боїшся промочити свої модні шорти.

Максим хмикнув, але промовчав, лише знизав плечима. Юля ж знову відчула, як реальність дачного вечора накриває її. Вони йшли до будинку, і в міру того, як вони віддалялися від берега, її настрій почав змінюватися. Веселе «заслання» все одно залишалося засланням.

У будинку вже пахло смаженою кукурудзою - тією самою, яку вони так азартно «видобували» в полі вранці. Мама поралася на кухні, а вітчим сидів на терасі.

- Ну що, накупалися? - запитала мама, виходячи на ґанок. Її обличчя пом’якшало, вона виглядала значно спокійнішою, ніж учора в місті. - Давайте до столу, поки гаряча.

Юля зайшла до своєї кімнати, щоб переодягтися. Вона підійшла до сумки, де лежав її блокнот. Стіни кімнати, вкриті старою шпалерою, здавалися ще тіснішими, ніж раніше, але на підвіконні лежав промінь вечірнього сонця. Вона відкрила блокнот на чистій сторінці.

«Сьогодні я знову сміялася, - написала вона, виводячи літери, - і на мить здалося, що море - це і є той океан, що відділяє мене від мого минулого. Але десь там, він. І я не знаю, чи дочекається він мене, чи я просто вигадала своє щастя».

Юля закрила блокнот і сховала його під подушку. Вона вийшла на терасу, де вже чекала вечеря. Вона знала, що завтра буде новий день, і що десь там, далеко, на неї чекає Ігор, а тут, на дачі, її життя продовжує йти за планом, який писала не вона.

Вечір опускався на дачне прибрежне селище, приносячи з собою прохолоду і густий аромат моря, змішаний із запахом вогкої трави. Неподалік від їхньої ділянки, на пляжі, Даня разом із Юрчиком, теж відпочиваючим з батьками по сусідству, якого Юля знала ще з дитинства, завзято намагалися встановити намет. Максим, який спочатку спостерігав за їхньою метушнею з виглядом повної байдужості, зрештою не витримав, зітхнув і приєднався до них, вправно допомагаючи закріпити кілки.

Юля сиділа на ґанку, розгойдуючись на старому дерев'яному стільці. Вона дивилася, як у сутінках миготять силуети хлопців і сестри, і почувалася дивно відстороненою. «Дорослішання - це, мабуть, коли такі речі перестають радувати», - подумала вона. Їй здавалося, що всі ці дитячі забави, палатки й нічні посиденьки - це вже пройдений етап, який тільки заважає їй думати про справжнє, про Ігоря, про те, що відбувається в її житті насправді.

Раптом до неї підбігла Іришка, розчервоніла, з очима, що світилися азартом. В одній руці вона тримала два гарячі початки кукурудзи, що диміли в прохолодному вечірньому повітрі.

- Юль, ти чого тут киснеш? - випалила сестра, перебиваючи хід її думок. - Там Даня вже розклав все, у них є цукерки, печиво, і навіть термос із чаєм! Максим сказав, що ми можемо сидіти там хоч до ранку.

Юля лише ледь помітно посміхнулася, готуючись відмовити, але Іра раптом нахилилася ближче, і її голос став набагато тихішим, майже пошепки:

- Слухай, найголовніше - ми збираємося викликати духів. Ходімо! Ти ж знаєш, як це робити і що питати, - Іра хитро підморгнула, знаючи про постійні думки сестри. - Задаси їм свої питання. Може, вони хоч трохи прояснять, що тобі робити далі, раз ти сама не можеш розібратися.

Юля завмерла. Пропозиція здавалася абсурдною, навіть по-дитячому наївною, але десь у глибині душі, там, де оселився неспокій через невідомість майбутнього, прокинулося цікаве відчуття. Можливо, це був шанс висловити те, що не можна було сказати ні мамі, ні навіть самому Ігорю?

- Викликати духів? - перепитала вона, встаючи зі стільця. - Іра, це ж просто казки.

- Ну то й що? - відмахнулася сестра, тягнучи її за руку в бік намету. - Спробувати варто. Принаймні, буде не так нудно, як сидіти тут і дивитися, як темніє море.

Юля зробила крок вперед, залишаючи свій блокнот на ґанку. Вона дозволила Ірі потягнути себе до намету, де в темряві вже мерехтіло світло ліхтарика.

Вони гуртом заповзли у намет, здійнявши галас: хтось зачепив ногою розтяжку, хтось не міг втиснути плечі у вузький вхід, а Даня постійно шикав на всіх, намагаючись зберегти серйозність. Усередині було тісно й задушливо, пахло вогкою тканиною та свіжоскошеною травою, що пробивалася крізь підстилку. Єдиний ліхтарик, поставлений у центрі, малював на стінках намету химерні, рухливі тіні.