Частина 16

Машина мчала трасою, але для Юлі світ зупинився десь там, за поворотом, де залишилося село. Вона дивилася у вікно, як мигтять дерева, і не могла зупинити сльози. Вони котилися безшумно, гарячі й солоні, стікаючи прямо на комір сукні. Батьки попереду жваво обговорювали якісь свої справи, навіть не підозрюючи, що за їхніми спинами руйнується цілий всесвіт.

Юля відчула, як її долоню накрила чиясь маленька, але тепла рука. Це була Іра. Вона сиділа поруч, притихла і серйозна, як ніколи. Іра була єдиною, хто знав усе - вона бачила, як Юля чекала, як нервувала, як готувалася до вечора в клубі. У ці вісім років Іра сприймала Юлине кохання не як дитячу забаганку, а як щось справжнє й доросле, майже священне.

Сестра мовчки притулилася до плеча Юлі й міцно обхопила її за талію своїми маленькими ручками. Вона не намагалася розпитати чи сказати «не плач». Це була підтримка, яка не потребувала слів. У цьому дитячому обіймі було більше розуміння, ніж у будь-яких порадах дорослих. Юля вдихнула запах сестри - дитячого шампуню і літнього сонця - і відчула, як серце трохи відпускає від гострого болю.

Вдома, у місті, Юля теж не могла знайти собі місця. Вона зачинилася в кімнаті, сказавши батькам, що в дорозі її трохи «заколисало». Іра не відходила від неї ні на крок. Коли Юля нарешті лягла на ліжко, знесилена плачем, Іра мовчки вилізла поруч і знову обійняла її - міцно, по-дорослому, наче намагаючись захистити від усього світу.

Відчуваючи це тепло, Юля зрозуміла: вона не може просто так випустити цей біль назовні, бо ніхто навколо не зрозуміє. Вона піднялася, дістала зі столу новий, ще чистий блокнот і з острахом відкрила першу сторінку.

Написати перше речення було найважче. Вона вивела: «Перше кохання».

Юля затримала подих, дивлячись на чистий аркуш паперу, на якому ще не було жодного слова, окрім назви. Іра, яка до цього моменту лежала нерухомо, раптом підняла голову і подивилася на сестру своїми великими, допитливими очима.

- Ти плачеш, бо думаєш, що більше ніколи його не побачиш? - тихо запитала мала.

Юля гірко посміхнулася, витираючи долонею очі.

- Ір, ми ж у місті. До школи ще пару місяців, але батьки… вони вже побудували плани на все літо. Вони не відпустять.

Іра насупилася, наче вирішувала дуже складне математичне рівняння. Вона добре знала, як працює система «дорослих»: якщо їх просити прямо - вони відмовлять, але якщо зайти з правильного боку…

- Я знаю, як зробити, - впевнено сказала вона, сідаючи на ліжку. - Тато казав, що бабусі треба допомогати.

Юля здивовано глянула на сестру.

- Ти про що?

- Я скажу їм, що бабуся дуже сумує, - Іра почала розпалено жестикулювати, намагаючись переконати Юлю. - Я скажу, що вона сама не справляється і їй треба, щоб хтось допомагав. Я буду дуже слухняною, обіцяю прибирати іграшки, а ти… ти будеш їй допомагати. Тато не зможе відмовити, коли я буду плакати, що хочу до бабусі! Я ж його любимка.

Юля відчула, як серце знову тьохнуло, цього разу - від надії. Вона знала, що Іра вміє бути переконливою, коли хоче. Але водночас стало трохи страшно: чи варто так боротися за те, що, можливо, вже закінчилося?

- Іра, а якщо він не прийде? Якщо він навіть не згадав про мене? - голос Юлі знову затремтів.

Іра знову міцно обійняла її, притискаючись щокою до плеча.

- Тоді ти це дізнаєшся точно. І більше не будеш плакати в машині. А якщо прийде - то ми будемо готові. Я попрошу їх сьогодні ввечері, добре?

Юля обережно погладила сестру по волоссю. Вона не знала, чи вийде щось із цього плану, але вперше за день відчула, що в неї з'явився союзник.

- Добре, - прошепотіла вона. - Але тільки якщо ти пообіцяєш, що не будеш занадто сильно вередувати.

Юля засміялася - вперше за цей важкий день.

Юля залишилася в кімнаті одна, коли Іра пішла до кухні «готувати ґрунт» для розмови з батьками. Вона знову відкрила блокнот. Папір був приємно цупким на дотик, пахнув типографічною фарбою та новизною - обіцянкою чогось нового.

Вона взяла ручку, але її пальці злегка тремтіли. З чого почати? Вона вивела заголовок: «знайомство».

Потім почала писати, і слова самі виливалися на папір:

«15 червня. Дякую, Всесвіте. Я вірю, що ти дієш. Він приїхав увечері, звати його Ігор. У нього такий погляд, ніби він знає про мене щось таке, чого я сама ще не встигла зрозуміти. Коли він стояв під ліхтарем, мені здалося, що все навколо - і музика, і розмови інших - просто зникло. Вперше в житті я відчула, що не хочу втікати. Я хочу просто стояти поруч і дихати одним повітрям. Світко каже, що він «непростий», але хіба кохання буває простим? Я записую це сюди, щоб ніколи не забути той перший подих, коли я зрозуміла - це почалося».

Юля відклала ручку і торкнулася написаних рядків. Здавалося, варто було перенести ці почуття на папір, як вони стали реальнішими, майже відчутними. У кімнаті було тихо, але в голові звучав той самий голос, який вона чула в селі.

Раптом двері прочинилися, і в щілину просунулася розтріпана голова Іри. Вона виглядала дуже зосередженою, наче щойно повернулася з розвідки.