Частина 12

Двері тихо відчинилися, і вони прослизнули в темний коридор, який пахнув сухими травами та свіжовипраною постіллю. Юля затамувала подих, слухаючи, чи не рипне підлога під їхніми кроками. Кожен звук здавався оглушливим - звук їхнього власного дихання, шелест суконь, навіть стукіт сердець, що ніяк не могли заспокоїтися.

Вони навшпиньки дісталися своєї кімнати. Світлана обережно штовхнула двері, і вони прослизнули всередину, зачинивши їх за собою так тихо, ніби це був сейф з діамантами.

- Фух, - Світлана нарешті видихнула і, не вмикаючи світла, безсило повалилася на ліжко. Вона розкинула руки в боки, зітхаючи на повні груди. - Ми це зробили. Ми встигли.

Юля, все ще тримаючись за ручку дверей, прислухалася. З-за стіни, де спала бабуся Катя, долинув рівний, спокійний хропіння. Дівчина відпустила двері і відчула, як ноги нарешті стають ватними. Вона підійшла до вікна і відсунула край фіранки.

На вулиці було тихо. Місяць завис над верхівками дерев, як величезний срібний ліхтар. Вона уявляла, як Ігор зараз десь там, теж іде цією дорогою, і, можливо, теж думає про цей вечір. Чи було це для нього просто розвагою, як казала та дівчина, чи щось більше?

Сон не йшов. У голові крутилися слова Ігоря: "Для них це кіно. А для нас... хай це буде наш вечір". Юля пригорнула до себе подушку, посміхнулася в темряву і відчула, що цей вечір, попри всі страхи, став найщасливішим у її житті.

Ранок зустрів їх лагідним сонцем, що пробивалося крізь віконні рами, і тишею, яка здалася Юлі найкращою музикою у світі. Бабуся Катя поралася на подвір’ї, як завжди, не звертаючи на них уваги - вони встигли, вони вдома, ніхто нічого не запідозрив. У повітрі витало солодке передчуття: якщо сьогодні вони змогли залишитися непоміченими, то чому б не повторити успіх ще?

Після ситного сніданку бабуся, витираючи руки об фартух, витягла з кишені пом’яту купюру.

- Так, дівчата, - скомандувала вона, - треба до дального магазину сходити. Тут у нашому кутку лише хліб та сіль, а там асортимент багатший. Андрійку, іди з ними, допоможеш пакунки донести.

Сільський магазин був серцем громади. Це місце ніколи не було просто крамницею: тут люди дізнавалися, хто з ким посварився, хто купив нового коня, і чия корова сьогодні дала менше молока. Біля ганку, заставленого ящиками з печивом, зібралася ціла група людей - хтось обирав насіння, хтось просто прийшов «посвітити обличчям».

Всередині пахло сумішшю дешевого мила, свіжого хліба, копченої ковбаси та вологої землі.

Коли Юля, Світлана та Андрій зайшли всередину, черга вже простягалася аж до вітрини з канцтоварами. І саме там, обговорюючи щось із притишеним сміхом, стояли Катька та її подружка. Помітивши «міських», Катька не втрималася. Вона не стала голосно кричати, але її шепіт був ідеально налаштований на те, щоб дійти до вух Юлі.

- Ну що, побачили, кого вчора притягли? - Катька театрально зітхнула, перекидаючи волосся. - Смішно навіть. Ігор такий хлопець, йому постійно треба хтось новий, бо справжня любов поїхала, але повернеться, от він і вирішив «розважитися» з тими, хто під руку трапився.

Подружка підхопила, граючи на публіку:

- Ой, та всі ж знають, що в нього дівчина - справжня красуня, модель майже. А Юля та... ну, таке, «сільська екзотика» на один вечір. Бідолашна, мабуть, думає, що в них щось серйозне.

Світлана відчула, як Юля мимоволі стиснула кулаки. Андрій, що стояв поруч, здивовано кліпнув:

- Юль, вони про Ігоря?

Але Юля зробила крок вперед, дивлячись прямо на Катьку.

- Знаєш, Катю, - голос Юлі тремтів лише ледь-ледь, - якщо Ігор такий "бабій", то дивно, що ти так бісишся. Мабуть, він не звернув на тебе уваги.

Магазин затих. Люди в черзі завмерли з батонами в руках. Катька почервоніла до коренів волосся, її подружка відкрила рота, не знаючи, що відповісти.

Катька зробила крок уперед, готова до сварки, але тут до дверей підійшов... Ігор. Він зайшов у магазин, мабуть, теж за покупками. Побачивши напружену картину - Катьку з перекошеним від злості обличчям і Юлю, яка стояла рівно, як королева - він одразу все зрозумів.

Він підійшов до них, ігноруючи всіх навколо, і просто став поруч із Юлею.

- Вже закупилися? - спокійно запитав він, навіть не глянувши на Катьку.

Ігор не сказав Катьці жодного слова. Його байдужість була для неї нищівнішою, ніж будь-яка сварка. Він просто поклав свою долоню на лікоть Юлі - легкий, владний жест, який миттєво відсунув плітки на задній план. Коли вони виходили з магазину під важкими поглядами черги, Юля відчувала, як її спина стає рівнішою, а впевненість - непохитною.

На вулиці повітря було просякнуте ароматом розігрітої трави та дикого чебрецю.

- Нащо нам так швидко повертатися? - Ігор зупинився, мружачись від сонця, що вже перейшло в зеніт. - Може, пройдемося через пагорб? Зі сторони пам’ятника відкривається найкращий вид на село.

Юля завмерла. Пагорб. Стара стежка, що вела до гранітного монумента загиблим героям. Він височів наче самотній вартовий, оточений дикими маками та високою, вигорілою на сонці травою.

Світлана зітхнула, натягуючи на очі сонцезахисні окуляри.