Частина 4

Ранок зустрів Юлю дивовижною, незвичною легкістю. Вона розплющила очі й кілька хвилин просто лежала, прислухаючись до ранкових звуків села. Сни, що снилися їй цієї ночі, були якимись дивовижно теплими й світлими, залишаючи по собі приємний післясмак. Щось невловимо, але безповоротно колихнулося в її душі. Світ навколо не змінився, але змінилася вона сама. Вчорашній пекучий сором кудись зник, поступившись місцем тихому, трепетному очікуванню.

Сніданок був простим і швидким. Одразу після нього дорослі спорядили велику експедицію: Юлю, Світлану та Андрія відправили за покупками у дальній магазин. Не в той маленький цегляний будиночок біля пляжу, а у великий, що знаходився аж на іншому кінці села.

Саме під час зборів Юля вперше у своєму житті зіткнулася з чисто жіночою проблемою. Вона стояла перед своєю відкритою сумкою і вперше гостро, до сліз пошкодувала, що взяла з міста так мало одягу. Та й речі були зовсім не ті: якісь розтягнуті домашні футболки, прості шорти... Юлі вперше в житті палко, до тремтіння в пальцях захотілося гарно виглядати. Вона крутилася перед маленьким дзеркалом у сінях, намагаючись якось розправити складки на простій майці, і подумки сварила себе за те, що раніше зовсім не думала про моду.

Дорога до дальнього магазину виявилася напрочуд спокійною. Крім лінивих корів, що жували траву біля парканів, та кількох сонних придорожніх собак, вони нікого не зустріли. У самому магазині панувала своя, особлива атмосфера. Місцеві селяни, які стояли в черзі, голосно пліткували про свої дорослі справи, обговорювали врожай та сусідів, і не звертали на трійцю міських підлітків жодної уваги.

Дорога додому теж минула без пригод. З одного боку, Юля відчула полегшення, а з іншого — легку розгубленість. Їй здавалося, що після вчорашнього весь світ навколо мав перевернутися догори дриґом, а він залишався абсолютно звичайним і байдужим. Потім вони знову зібралися на пляж. Юля весь час внутрішньо стискалася, чекаючи на появу Ігоря чи його друзів, але на березі річки теж нічого не відбувалося. Хлопців не було. Пляж жив своїм тихим, спекотним життям.

Коли денна спека нарешті спала, а небо почало фарбуватися у глибокі вечірні кольори, дівчата разом із Андрієм вирішили піти на маяк. Він знаходився прямо за їхньою хатою, треба було лише перейти величезне поле, що раскинулося на височині.

Шлях через поле виявився справжньою пригодою. Світлана, яка знала тут кожну стежку, всю дорогу без упину балакала, перетворюючи звичайну прогулянку на екскурсію. Вона то й діло нахилялася до трави, розглядаючи зелень.

- О, знайшла заячу капусту! Юль, дивись! - Світлана радісно вказала на кущик із соковитими, круглими листочками.

- Зараз я покажу тобі, як її правильно чистити, а потім ти спробуй.

Вона спритно зняла тонку верхню плівку зі стебла і протягнула Юлі. Можливо, це була і не найчистіша їжа у світі, у пилюці, прямо з поля, але Юлі вона неймовірно сподобалася. Кислуватий, освіжаючий смак миттєво повернув відчуття якогось дикого, первісного дитинства. Слідом за капустою дівчата почали зривати й жувати «калачики» - круглі зелені плоди просвірника, які в селі всі вважали найкращими ласощами.

Раптом Світлана різко зупинилася і застережливо підняла палець, вказуючи на дрібні жовті квіти:

- А оцього не чіпай! Це куряча сліпота. Її в жодному разі не можна рвати, бо вмить сліпою станеш! Навіть очі не три, якщо випадково торкнешся.

Юля злякано відсахнулася від жовтого кущика, хоча в душі розуміла, що це, швидше за все, просто сільська страшилка. Андрійко на це лише пирхнув, але квіти теж обійшов стороною.

Поки вони підіймалися вище, до самого Маяка, повітря помітно змінилося. Стало прохолодно тут, на височині, господарював сильний, вільний вітер, який приємно холодив розпашілі після ходьби щоки й куйовдив волосся.

Сам маяк зустрів їх зачиненими залізними воротами. Навколо не було ні душі, лише висока біла вежа величаво височіла над полем. Але те, заради чого вони сюди йшли, перевершило всі сподівання. Краєвид, який відкривався з цієї кручі, був просто неймовірним.

Підлітків наче заворожило. Перед ними, наскільки вистачало зору, розкинулася неосяжна панорама: внизу блищало море, в якому відбивалися перші вечірні зорі, десь далеко в сутінках тонули дахи сільських хат, з димарів яких курився легкий дим, а над усім цим панувало безкрає, глибоке небо. Юля стояла біля зачинених воріт, підставивши обличчя вітру, і відчувала, як усередині неї росте щось величезне й прекрасне. Вона дивилася на цей простір і вперше за довгий час відчувала себе абсолютно, беззастережно щасливою.

На другий день Юля раптом спіймала себе на дивній думці: вона всім серцем прагнула, аби цей день проминув якомога швидше. Її більше не лякало повернення Ігоря - тепер вона відчайдушно чекала на той самий третій день. Проте разом із очікуванням у душу заповзав липкий, неприємний страх. А що, як усе це неправда? Що, як з неї просто вкотре жорстоко посміялися, вигадали цей дурний жарт, а вона, як остання дурепа, сидить і чогось чекає? Від цих думок серце стискалося в маленьку холодну грудку.

Третій день, наче підігруючи Юлиному настрою, виявився похмурим і сірим. Небо затягнуло низькими важкими хмарами, сховавші тепле сонце. Пляж відпав сам собою, тому дівчата весь день крутилися по господарству. Роботи було повно: вони мили підлогу, вибивали на подвір'ї важкі килими, перемивали гори посуду, гляділи малечу, а у вільні хвилини ліниво дивилися телевізор.

Молодші дівчата - Надя та Юлина рідна сестра Іра - гуляли на дворі, їхній сміх час від часу долинав крізь прочинене вікно. На село тихо спускався нудний, прохолодний вечір. Юля вже майже переконала себе, що ніхто не приїде, і внутрішньо готувалася до звичного розчарування.

Раптом вхідні двері з гуркотом відчинилися. До хати, захекана від швидкого бігу, залетіла молодша сестра Іра.

- Юль! - вигукнула вона з порогу, блискаючи допитливими очима.