Частина 3

Сонце нарешті зглянулося над селом і почало повільно котитися за горизонт, залишаючи по собі розлите на пів неба рожево-золотаве марево. Шалена денна спека спала, поступившись місцем першій прохолоді. На вулицю виповзли густі аромати матіоли, петуній та вологої землі.

Одразу після вечері тьотя Валя, витираючи руки об фартух, зазирнула до кімнати дівчат.

- Дівчатка, виручайте. Мені треба терміново на город заскочити, поки сонце не таке шалене, хоч поливати трохи, бо все згорить. Побалуйтеся з маленькою Катрусею, пригляньте за нею годинку, добре?

- Без проблем, мамусь! - одразу відгукнулася Світлана, підхоплюючи однорічну малу на руки. Катруся радісно загулила і вчепилася пухкими пальчиками в темне волосся сестри.

- Юль, а ходімо на вулицю? Нудно в хаті сидіти. Пограємо в класики!

Юля, яка після денного сорому на пляжі тільки-но почала приходити до тями, з полегшенням кивнула. Класики — це безпечно. Це знайома з дитинства, проста гра, де немає місця дорослим поглядам і складним думкам.

Вони всі разом вийшли з двору на асфальтовану дорогу, що проходила повз хату. Світлана дістала з кишені шматочок білої крейди, спритно накреслила на сірому покритті рівні лінії, занумерувала квадрати від одного до десяти, достала бітку (це була кругла металева баночка з-під фарби для взуття щільно набита землею і міцно закрита кришкою, щоб вона стала важкою, слухняною і не відлітала далеко при кидку).

- Я перша! - крикнула Світлана, кидаючи бітку на «одиницю».

Поки вона легко, наче невагомий метелик, стрибала на одній нозі, Юля тримала Катрусю. Малеча тупала босими ніжками по траві біля узбіччя, а Андрійко поруч крутив у руках якусь палицю.

Але сільський вечір завжди має свої сюрпризи. З-за рогу вулиці неквапливо підтягнулися сусідські хлопці - ті самі, денні знайомі, тільки вже в сухих футболках та шортах. Вони по-господарськи всілися на дерев'яну лавочку під сусідським парканом, закинувши ноги одна на одну, і почали голосно про щось теревенити з Андрієм, обговорюючи деталі якогось мопеда.

- Юль, твій хід! Передавай малу, - Світлана, трохи захекана, передала Катрусю Андрію і підмігнула сестрі.

Юля глибоко вдихнула, намагаючись не дивитися в бік лавочки з хлопцями. Вона взяла бітку, прицілилася і впевнено кинула її. Ставши на одну ногу, вона зробила перший обережний стрибок. Серце працювало спокійно, в такт рухам. Стрибок, ще один, поворот на двох ногах у «сімці-вісімці»...

Раптом тишу розітнув металевий тріск і знайомий скрип педалей. На старому велосипеді «Україна» прямо до лавочки підкотив ще один парубок. Юля краєм ока зафіксувала його появу , він був високим, у чистій світлій сорочці, з акуратно зачесаним волоссям. Хлопець зупинився, сперся однією ногою на землю і почав про щось тихо розпитувати в компанії.

Юля намагалася зосередитися на бітці. Їй залишалося повернутися назад і не наступити на лінію. Вона зробила черговий стрибок, аж раптом розмови на лавочці миттєво вщухли. Настала якась дивна, занадто густа тиша. Юля відчула, що цей новий хлопець дивиться прямо на неї. Не просто ковзає поглядом, а вивчає.

Вона завмерла на одній нозі в п'ятому квадраті, коли над дорогою чітко й голосно пролунав його голос:

- Добрий вечір, Юлю. Виходь за мене заміж. Я не жартую.

Юля ледь не втратила рівновагу. Вона різко випрямилася, ледь не наступивши на крейдяну лінію. Бітка так і залишилося лежати на асфальті.

- Що?.. - ледь чутно зірвалося з її губ.

- Я кажу, виходь за мене, - повторив хлопець абсолютно спокійно і навіть серйозно, без тіні тієї дурнуватої насмішки, яка була в хлопців на пляжі.

- Я з гарної сім'ї, моя мама вчителька в місцевій школі. Сам я не курю, не п'ю, працювати вмію. Тож я абсолютно серйозно.

З лавочки почулося коротке перешіптування, хтось із хлопців хмикнув, але ніхто не заіржав вголос. А для Юлі в цей момент світ просто перестав існувати. Їй здалося, що весь сором світу, який вона накопичувала вдень, помножився на сто й ударив їй прямо в голову. Гаряча, палюча фарба миттєво залила її обличчя, шию, вуха. Юля була готова проклясти все на світі, і єдине, що її врятувало це сутінки. Сонце вже майже повністю сховалося, і в сизих вечірніх тінях її палаючі щоки не були такими помітними.

Хлопець на велосипеді трохи під'їхав ближче, пильно дивлячись на її розгублене обличчя.

- Ну, то якою буде твоя відповідь? - запитав він, ледь помітно посміхнувшись кутиками губ.

Ця посмішка стала останньою краплею. Юлі здалося, що над нею просто витончено знущаються. Вона, як ошпарена, підскочила до Андрія, буквально вихопила з його рук маленьку Катрусю, яка від такої різкості навіть пискнула, і, нічого не пояснюючи, майже бігом кинулася в бік будинку.

- Юль! Ти чого? Зачекай! - крикнула навздогін Світлана, наздоганяючи її вже біля самої хвіртки.

- Ти чого так злякалася? Він же просто пожартував!

Але Юля не слухала. Вона вже залітала всередину двору, важко дихаючи, наче за нею гналася зграя вовків. І все, що вона встигла почути крізь гуркіт власного серця у вухах - це крик того хлопця з дороги:

- Я приїду за три дні по відповідь! Запам'ятай!

Вечір минув як у тумані. Юля механічно допомагала тьоті Валі, щось мила, загортала дітей, але думками була далеко. Сама згадка про цей випадок змушувала її серце калатати десь у самому горлі.

Нарешті всі домашні справи скінчилися. Всі помилися, в хаті вимкнули світло, і на село спустилася глибока, душна літня ніч. Оскільки в будинку зібралося дуже багато родичів, місця катастрофічно не вистачало. Юлі довелося ділити одне ліжко зі Світланою.

Вони лежали на старій дерев'яній тахті біля відчиненого вікна, з якого тягло нічною прохолодою і пахло полином. У кімнаті було темно, лише бліде місячне світло малювало химерні тіні на стелі. Чути було, як у кутку кімнати мірно хропе Андрійко, а на вулиці надриваються цвіркуни.

Юля лежала горілиць, витягнувшись стрункою і затамувавши подих. Світлана повернулася на бік, підперла голову рукою і тихо, ледь чутно прошепотіла: