Розділ 45. Весілля

День був сонячний і теплий, наче сам світ благословляв їхню любов. На узбережжі, де хвилі лагідно билися об пісок, розгорнулося справжнє диво. Арка, прикрашена білими трояндами й ніжними стрічками, стала воротами в їхнє спільне майбутнє.

Мія йшла алеєю в білосніжній сукні, легкій і мерехтливій, наче хмаринка. Її усмішка сяяла яскравіше за будь-яке сонце. Андре, у якого на очах блищали сльози радості, вів її до вівтаря, шепочучи:
— Ти виглядаєш, як справжня королева, подруго.

Алекс стояв попереду — в класичному чорному костюмі, але навіть він не міг приховати, як шалено б’ється його серце. Коли він побачив Мію, всі люди, шум і хвилювання зникли. Залишилась тільки вона.

— Ти прекрасна, — прошепотів він, коли вона підійшла ближче.
— А ти мій найбільший сюрприз, — відповіла Мія, намагаючись не заплакати.

Священник говорив слова, але вони майже не чули — адже очі говорили більше за будь-які обітниці. Коли настав момент, Алекс ніжно взяв її руку.

— Обіцяю бути твоїм захистом і твоїм домом. Твоїм другом, твоїм коханим, твоїм найбільшим фанатом. І обіцяю щодня доводити, що ти моє щастя.

Мія ледь стримувала сльози.
— А я обіцяю завжди стояти поряд, навіть коли ти впертий боксер. Обіцяю сміятися з тобою, сперечатися з тобою, і кохати тебе — так, як ніколи нікого не кохала.

Коли вони сказали своє «Так», весь берег вибухнув оплесками. Андре махав серветкою замість хустинки, намагаючись витерти очі, а друзі Алекса гучно свистіли й жартували.

Поцілунок був довгим, пристрасним і ніжним водночас — наче печатка на всіх їхніх обітницях.

А потім — вечірка. Танці до світанку, сміх, шампанське й море фотографій. Алекс підняв Мію на руки й поніс прямо на танцпол, де всі гості вигукували:
— Гірко!

Вона сміялася, обіймаючи його за шию, і думала тільки одне:
«Так, це саме те життя, яке я завжди хотіла».