"Любов на два ключі"
Розділ 43. Нарешті разом
Двері грюкнули, і Мія підскочила, обернувшись. На порозі стояв Алекс — втомлений після бою, але очі палали не менше, ніж арена кілька годин тому. Він зробив крок, другий — і вже тримав її в обіймах.
— Я не міг чекати, — його голос зривався, пальці тремтіли, коли він торкався її щік. — Я не міг повернутися без тебе… Мія, скажи, що пробачила…
Сльози виступили в її очах, але цього разу вони були м’якими, теплими. Вона торкнулася його обличчя, пальцями провела по подряпинах після бою.
— Ти дурень… — прошепотіла вона, ледь усміхаючись. — Але я кохаю тебе… завжди кохала…
Він не дав їй договорити — його губи накрили її губи в гарячому, відчайдушному поцілунку. Це був поцілунок вибачення, прощення й безмежного кохання водночас.
Він підняв її на руки, притискаючи до себе так, ніби боявся відпустити, й поніс у спальню. Мія відчувала лише його серце, яке билося так само шалено, як її власне.
Їхні тіла сплелися в єдине ціле, і цього разу не було ні болю, ні ревнощів, ні сумнівів. Лише ніжність і пристрасть, які нарешті прорвали всі стіни. Кожен дотик був визнанням, кожен подих — обіцянкою.
Вони зливалися в гармонії, то ніжно, то пристрасно, відкриваючи одне одного заново. І коли зранку перші промені торкнулися їхніх облич, Мія лежала в його обіймах і знала: це її дім. Це її кохання. Це її завжди. ❤️🔥
#6297 в Любовні романи
#1513 в Короткий любовний роман
#1232 в Різне
#492 в Гумор
Відредаговано: 24.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
