"Любов на два ключі"
Розділ 39. Тиша після бурі
Двері зачинилися за Мією з таким гуркотом, ніби вона намагалася відгородитися від усього світу. Вона притулилася спиною до холодної деревини, важко дихаючи, а сльози безконтрольно котилися по щоках.
— Як же я могла бути такою дурепою… — прошепотіла вона, сповзаючи на підлогу.
Коліна підтиснулися до грудей, руки обійняли себе, ніби лише так вона могла зупинити біль, що розривав її зсередини. У голові знову й знову виникала та сцена: чужі губи на його губах, його очі, розгублені й винні, його голос, який благав зупинитися.
Мія рвучко піднялася й пройшлася кімнатою. Її пальці нервово ковзали по волоссю, ніби намагаючись вирвати з нього думки.
— Все. Кінець. Між нами нічого більше немає. І не буде, — твердо сказала вона в порожню квартиру.
Але голос зрадницьки затремтів. Вона впала на диван, схопила подушку й міцно пригорнула її до обличчя, щоб заглушити ридання.
— Чому ж так боляче, якщо я ненавиджу його? — голосно, майже з криком вимовила вона.
Сльози знову хлинули, гарячі, солоні, невпинні. Її груди здригалися, а в голові звучав лише його голос: «Ти для мене важлива…»
Ніч затягувалася, мов в’язке болото, а тиша квартири тиснула, змушуючи її знову й знову чути відлуння власного розбитого серця.
#6278 в Любовні романи
#1508 в Короткий любовний роман
#1231 в Різне
#483 в Гумор
Відредаговано: 24.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
