Розділ 34. Після вечірки

Мія вибігла з клубу, намагаючись перевести подих. Нічне повітря було прохолодним, але її тіло горіло від поцілунку, від того, як Алекс дивився на неї, наче на здобич.

— Ти тікаєш? — його голос пролунав позаду.

Вона обернулася. Алекс стояв у світлі вуличних ліхтарів: розстібнута сорочка, кулаки в кишенях, а очі темні, небезпечні.

— Я не твоя власність, Рейден! — випалила вона.

— Справді? — він повільно підійшов ближче. — Тоді чому твої губи досі тремтять після мого поцілунку?

Вона відвернулася, але він обережно підняв її підборіддя.
— Подивися мені в очі й скажи, що ти нічого не відчуваєш.

Слова застрягли в горлі. Бо відчувала. Надто багато.

Він не чекав відповіді — просто нахилився й знову впився в її губи. Цього разу поцілунок був повільніший, глибший, ніби він намагався прожити в ньому кожну емоцію, яку не міг висловити словами.

Мія здалася. Вона стиснула його сорочку, притягуючи ближче, відчуваючи його тепло, силу, його шалений ритм серця.

— Алекс… — прошепотіла вона між поцілунками.

Він підхопив її на руки так легко, наче вона важила кілька грамів.
— Досить тікати, Сантос, — його голос був хрипким. — Тепер ти йдеш зі мною.

Квартира зустріла їх тишею. Але в цій тиші було стільки напруги, що кожен рух здавався гучним. Алекс притиснув її до дверей, його руки ковзнули по її талії, від чого в Мії перехопило подих.

— Я мав тримати дистанцію, — зізнався він, торкаючись губами її шиї. — Але, чорт забирай, я більше не можу.

Вона відповіла йому не словами, а поцілунком — гарячим, нетерплячим, який переріс у щось значно більше.

Одяг падав на підлогу, наче їхня війна остаточно програла битву пристрасті.

Їхні тіла злилися в єдиному ритмі, і цього разу не було місця для жартів чи образ. Лише вони двоє, ніч і пристрасть, яка нарешті прорвала всі бар’єри.

Його губи знову накрили її — теплі, гарячі, вимогливі. Цього разу Мія не намагалася відштовхнути, не жартувала і не огризалася. Вона відповіла так само жадібно, ніби боялася втратити цей момент.

Алекс тримав її міцно, немов боявся відпустити. Його руки ковзнули по її талії, зупинилися на стегнах, притягуючи ближче, стираючи навіть натяк на відстань. Її пальці заплуталися в його волоссі, змушуючи його поцілунки ставати ще глибшими, ще гарячішими.

— Чорт, Міє… — прохрипів він між ковтками повітря. — Я з розуму сходжу від тебе.

Вона торкнулася його щоки долонею.
— Тоді не стримуйся.

Ці слова остаточно зірвали його стриманість. Він підхопив її на руки, і вона інстинктивно обвила його ногами, відчуваючи, як серце шалено калатає.

Він поніс її до спальні, але зупинився посеред кімнати, притискаючи її спиною до стіни. Його губи ковзали вниз по її шиї, залишаючи гарячі сліди, від яких у неї перехоплювало подих.

Мія задихалася від хвилі почуттів. Її тіло горіло, а всередині все кричало: так, це воно.

Вона зірвала з нього сорочку, пальці тремтіли, але бажання було сильнішим за будь-які сумніви. Алекс, у свою чергу, знімав з неї одяг повільно, наче смакуючи кожну мить, насолоджуючись кожним вигином її тіла.

— Ти навіть не уявляєш, як довго я цього хотів, — прошепотів він, притискаючись до її вуха.

— А ти уявляєш, як я ненавиділа думати про це? — задихаючись, відповіла вона.

— І все ж ти тут, зі мною, — його голос був переможно-м’яким. — У моїх руках.

Їхні поцілунки ставали дедалі гарячішими, дотики — сміливішими. Вони вже не контролювали себе: їхні тіла говорили замість них. І коли він нарешті поклав її на ліжко, вона знала: між ними вже немає війни. Є лише вогонь.

І цей вогонь поглинав їх обох, залишаючи тільки пристрасть, крики й шепіт, які губилися в нічній тиші.