Розділ 31. Ранок після.

Промені сонця пробивалися крізь фіранки, лоскочучи Мію по обличчю. Вона повільно розплющила очі й відчула… тепло. Гаряче, сильне тіло, що лежало поруч.

Її перша думка: о ні.
Друга: але ж як добре.

Вона обережно повернула голову й побачила Алекса. Він спав, одна рука недбало лежала на її талії, притискаючи до себе. Його волосся було розкуйовджене, губи розслаблені, дихання рівне. І виглядав він так… спокусливо, що серце Мії зробило сальто.

— Ні, ні, ні, — прошепотіла вона собі. — Це була помилка. Просто… помилка з великою кількістю адреналіну.

Вона спробувала обережно вислизнути з його обіймів. Але варто було їй зрушити, як рука Алекса міцніше стиснула її.
— Куди це ти, Сантос? — хрипло промурмотів він, навіть не розплющуючи очей.

— У душ, — різко відповіла вона, намагаючись зберегти холоднокровність. — І забудь про цю ніч. Її не було.

Алекс відкрив одне око й нахабно всміхнувся:
— Якщо її не було, тоді чому ти ще червона, як помідор?

— Бо я злюсь! — огризнулася Мія, хапаючи ковдру й крокуючи до ванної.

— Ага, злишся, — ліниво потягнувся він. — І все ж таки стогнала моє ім’я.

— АЛЕКС! — гримнула вона, ледь не грюкнувши дверима.

Він розсміявся так щиро, що навіть Мія, закрившись у ванній, не змогла стримати посмішку.

За сніданком вони обидва зробили вигляд, що нічого не сталося. Він жував тости, вона нервово пила каву. Але варто було їхнім очам зустрітися, як обох накривав той самий спогад — гарячий, дикий, небезпечний.

— Це була разова помилка, — нарешті сказала Мія, намагаючись звучати переконливо.

— Звісно, — кивнув Алекс. — Разова.

Але його усмішка обіцяла зовсім інше.