Розділ 27. Салон краси, небезпечні візити

Мія вирішила: досить думати про цей клятий поцілунок. Робота — найкращі ліки. У салоні вона почувалася в своїй стихії: фен гудів, ножиці клацали, клієнтки сміялися з жартів Андре.

— Дівчинко, ти світишся, — підозріло прищурився Андре, підстригши чергового клієнта. — Не інакше, як хтось вкрав у тебе сон і спокій.

— Ніхто нічого не вкрав! — обурено відрубала Мія, підфарбовуючи блондинці коріння. — Просто… багато роботи.

Андре склав руки на грудях і прошепотів:
— Ага, робота. І робота ця, здається, носить боксерські рукавички.

Мія пирхнула й хотіла щось відповісти, але в дверях задзеленчав дзвоник. Вона підняла очі й… ледь не впустила гребінець.

На порозі стояв Алекс. У чорній футболці, джинсах, темні окуляри в руці. Його посмішка була нахабною й самовпевненою, як завжди.

— Привіт, Сантос, — протягнув він, наче вони зустрілися не вчора на вечірці з поцілунком, а десь між полицями супермаркету. — Мені потрібна стрижка.

— У нас повний запис, — швидко випалила Мія, намагаючись контролювати голос.

— Справді? — Алекс нахилився до журналу записів, підморгнув Андре й спокійно вписав своє ім’я. — О, дивись, раптом звільнилося місце.

Андре ледве стримав сміх:
— Сестро, тобі доведеться попрацювати з найскладнішим клієнтом у твоєму житті.

Мія стисла зуби. Вона схопила ножиці й накинула на Алекса накидку.
— Якщо смикнешся — вухо відріжу, — прошепотіла вона йому на вухо.

— О, не сумнівайся, я вже смикаюся, — зухвало відповів він. — Але не через ножиці.

Андре за касою тихо прошепотів:
— Ця пара мене колись доконає.

Поки Мія стригла, Алекс не зводив із неї погляду. І кожен раз, коли їхні очі зустрічалися в дзеркалі, у неї всередині ніби спалахувала іскра.

Вона робила вигляд, що це просто робота. Але серце видавало інше.