Розділ 26. Поцілунок , що все зіпсував

— Ти що, зовсім з’їхав?! — Мія різко відштовхнула Алекса, щойно вони вийшли на балкон, подалі від цікавих очей. Її щоки палали, а серце гупало так, ніби вона пробігла марафон. — Хто тобі дозволяв мене цілувати?!

Алекс спокійно спершись на перила, наче нічого серйозного не сталося, зухвало всміхнувся:
— Хто дозволяв їм ображати тебе? Я просто закрив їм роти.

— Закрив?! — Мія мало не вибухнула. — Ти мало не виставив мене як свою... свою… — вона захлинулася словами, — власність!

— А ти хіба проти? — підморгнув він нахабно.

Мія закотила очі й розлючено грюкнула долонею по його грудях.
— Ти — самозакоханий, нахабний, безсовісний…

Вона хотіла ще сипати образами, але Алекс раптом нахилився ближче.
— Але ти ж не відштовхнула мене одразу, правда?

Його голос був тихим, майже оксамитовим. Мію прошило током: образа боролася з бажанням, а розум з серцем. Вона відвернулася, вхопившись за перила, щоб приховати щоки, які зрадницьки червоніли.

— Це… це просто емоції. І все, — пробурмотіла вона.

Алекс підняв руки, здаючись.
— Як скажеш, Сантос. Але, здається, твоєму «все» дуже сподобалося.

Він пішов назад у квартиру, залишивши її одну.

Мія залишилася стояти, вдивляючись у нічні вогні міста. Її серце билося швидше, ніж будь-коли. Вона мала би ненавидіти його, мала би сміятися з його нахабності, але чомусь… чомусь їй хотілося знову відчути його губи.

— Ні! — майже вголос вигукнула вона. — Це просто ненависть. Це війна. Це… чорт забирай, що це взагалі?!

Але відповідь у глибині душі вже визрівала.