Розділ 25. Вечірка на межі

Андре сяяв, як нова люстра в салоні:
— Сонце, я маю супер-ідею! Ми йдемо на вечірку.

— Яку ще вечірку? — підозріло примружилася Мія, поправляючи сережку.

— Тааак, одну маленьку студентську тусовочку. Там буде музика, коктейлі й трохи драми. Ти ж любиш драму, правда?

Мія закотила очі:
— Ти мене підозріло активно «пхаєш» туди, де, певно, буде Алекс.

Андре зробив невинне обличчя:
— Я? Ніколи!

Квартира була забита людьми, гучна музика гриміла з колонок, десь у кутку танцювали півголі студенти. Повітря пахло алкоголем і парфумами.

Мія ледве встигла ступити на поріг, як її погляд зустрівся з темними очима Алекса. Він стояв біля барної стійки, у чорній сорочці, злегка розстібнутій, тримаючи келих у руці. Усмішка на його обличчі стала небезпечною.

— О, Сантос, — протягнув він. — Ти, здається, заблукала.

— Або ж мене затягнув сюди мій найкращий друг, — відпарировала Мія й кивнула на Андре, який уже весело танцював із якимось хлопцем.

Алекс зробив ковток і нахилився до неї ближче:
— Приємно знати, що навіть на вечірках ти не можеш без мене.

Мія хотіла щось відповісти, але тут одна з дівчат, які давно крутилися біля Алекса, підсунулась ближче й з огидною посмішкою прошипіла:
— О, це ж та сама “сусідка”. Не дивно, що він терпить її — мабуть, за квартиру половину платить.

Дівчата навколо засміялися. Мію обпалив сором і злість. Вона вже відкрила рот, щоб щось відповісти, але не встигла.

Алекс різко поставив келих на стіл, обійняв Мію за талію й притягнув до себе. Його голос став холодним:
— Ще раз почую щось подібне — і ти залишиш цю вечірку без брів, зрозуміла?

Усі навколо замовкли. Алексові очі блиснули, а потім він… нахилився й поцілував Мію так, що від музики залишився тільки гул у вухах.

Коли він відірвався, усі виглядали приголомшеними.
— Ну що, — прошепотів Алекс їй на вухо, — тепер вони точно знають, хто тут головна.

Мія стояла, задихаючись, намагаючись зрозуміти, що це було: помста? гра? чи щось справжнє?..